22 червня – день скорботи й вшанування пам’яті жертв Другої світової війни. Тих днів не стерти з нашої пам’яті. Діти війни відчули і пропустили через серце й душу всі біди того страшного часу.
У червні 1941 року фашистський загарбник вдерся в наш тихий і квітучий Поліський край. Згодом окупанти оголосили місто Ровно «столицею» України. Почали порядкувати, на стінах і стовпах розклеїли листівки з розпорядженням коменданта, за невиконання якого загрожувала страта. Майже щоночі жандармерія розстрілювала невинних людей. Якось поширились чутки, що за містом, у «Сосонках» німці розстріляли 16 тисяч ні в чому не винних євреїв: старих, жінок, дітей. Ми, діти війни, сповна відчули й голод, і холод, і безбатьківщину. Не знаю, як змогли пережити страшні і голодні три роки окупації. Дякувати Богу, в нашому місті завжди були добрі та чуйні люди, які ставились до чужого горя з милосердям, допомагали й підтримували, як могли. Пам’ятаємо, як мама варила борщ з кропиви й щавлю, які ми, діти, збирали на луках. Іноді мали картоплю. Зрідка бабуся Аня пекла в грубці хліб. Тоді для нас малих це було справжнє свято! Кожну крихту берегли. Ні, таке не можна забути!
Напевно, немає в нас такої родини, яку б не обпалила Друга світова війна. От чому в цей день щемлять наші серця й пам’ять бентежить нашу душу. Згадуємо тих, хто загинув.Батьків, які не повернулися з тієї страшної війни.
Олександр ЗАХАРЧУК, Володимир П’ЯНКОВ-КОВАЛЬ – діти війни
Постійно бути в курсі новин вам допоможе telegram-канал газети «7 днів»