Вони познайомились на конференції. Обмінювались досвідом чи обманювались, хто як… Що це було – важко сказати. Світлані – за п’ятдесят, Віктору – за тридцять. Різниця у віці з Світланиним сином – два роки.
Світлана давно розлучена. Так давно, що вже не пам’ятає ні чоловіка, ні заміжжя. Чоловік, до речі, давно виїхав, як-то кажуть, на інше постійне місце проживання. Перед від’їздом навіть зайшов, попрощалися, обіцяв писати сину, при нагоді допомагати, та де там… Жодного листа синові не написав.
У Світланиного сина вже своя сім’я: гарна дружина, маленька донька. Живуть добре. Робота у Світлани складна і цікава, то вона – уся в роботі. Як вільний час – до онуків чи до друзів. Вже давно нічого не чекала. От на роботі молоді дівчата: гарні, освічені, грошовиті. А де ті чоловіки? Мабуть, у наших чоловіків, окрім голови, ще й очі не на тому місці. То що вже Світлані… Останній «друг» на прощання сказав їй: «Самостійна дуже…» Хай вже буде так. Отож самостійна, самотня, нічия…
- Рівненські покупці можуть самостійно перевірити справжність касового чеку
- Сарненський лікар налаштований боротися до переможного кінця
Після засідання зібралися у Вікторовому номері, запросив сам. Світлана не знала, що й думати. Він їй потім розповідав, що одразу звернув на неї увагу.
Розвівся… А до цього скільки усього було: «великі очі» та «довгі язики» на роботі і в Світлани, і у Віктора. Дружина його до неї приходила. Часи були інші, то йому довелося піти з роботи.
Найбільше побоювалась сина: він одразу Віктора не прийняв та не сприйняв.
Побралися, переїхав до Світлани, почав влаштовуватись на роботу. Віктора ніби підмінили: пиячив, міняв роботу. Світлана почала хворіти… Згодом стало ще гірше: Віктор не працює, цілими днями швендяє по кав’ярнях. Останнім часом не завжди і дома буває. А Світлана працює, хоча вважає, що соромно вже й працювати в її віці. Проте працює, бо треба якось жити та чоловіка годувати.
Де вже поділись ласка та ніжність. Віктор став злий, брутальний, майже завжди напідпитку. Та й розмови: «Все ти винна, усе через тебе»… Світлана намагалась порозумітися з чоловіком: розмовляла, умовляла, плакала, просила вибачення (за що?) та усе по-старому.
А днями взагалі якийсь дивний став: тихий та мовчазний. Боже, може щось зміниться на краще…
Повертаючись з роботи, Світлана зловила себе на думці: «Щось світло в квартирі не горить: невже знов запив?» Зайшла в квартиру, ввімкнула світло: пусто… Пусто у передпокої, в кухні, у кімнатах… вивезено усе, навіть ліжка немає… Пусто… Пусто у квартирі, пусто на душі, пусто у житті…
Ірина ОМЕЛЬЧЕНКО
Постійно бути в курсі новин Вам допоможе наш Telegram