Наприкінці грудня біля стели В’ячеслава Чорновола у Рівному зібралися рухівці-патріоти, щоб у день його народження, 24 числа, сказати щире слово про цього борця за волю України. Я слухала проникливі виступи Івана Дем’янюка, Романа Коваля, Володимира Омельчука, Миколи Панащука, милувалася живими квітами, а думка мимоволі линула у ті далекі, кінця 80-х – початку 90-х минулого століття роки.
Не можу відірватися від екрана телевізора, бо там (у студії) дискутують дві людини – полярні за світоглядом та за особистою долею. Це 13-річний «зековець» В’ячеслав Чорновіл і член КПУ Леонід Кравчук. Останній переконаний, що Західна Україна не підніметься на знищення комуністичного режиму, бо на її території проживають мільйони «чужинців» з метою дискредитувати національну ідею. У 1990 році газета «Комсомольская правда» писала: «Ни один ученый, ни один историк не был допущен к архивам С. Бандеры. Только было приказано писать о нем так, чтобы кровь стыла в жилах». Тому приїжджі знали, куди і в які криниці наші хлопці з УПА кидали навіть дітей.
Нарешті вибори Президента України. Я, автор допису, бігала то на зустріч з В’ячеславом Чорноволом, то з Ігорем Юхновським, то з Левком Лук’яненком. За кого ж голосувати? Я віддала голос за п. В’ячеслава, чоловік – за п. Левка, сусіди – за п. Ігоря. Все ж по-нашому, по-українськи.
Більш як тисяча рухівців зібралися на свій з’їзд. Несподівано до зали заходить перший Президент України Леонід Кравчук. Просить голову НРУ стати прем’єром. Під звуки шаленого реготу осоромлений Леонід Кравчук покидає залу.
Знову вибори президента. Світлиця Народного дому переповнена. Приїхав п. Чорновіл. Просить рівнян проголосувати за нього.
Василь Червоній благав його не висувати свою кандидатуру, а зосередитися на молодому вченому Юрієві Костенку. Чим усе закінчилося, відомо всьому світові.
1999 рік. Минуло 10 років від часу створення НРУ. Я – гостя цього святкування серед півтори тисячі чоловік. Дійство відбувається в Палаці культури Київського політехнічного інституту. У президії – патріарх Філарет, Ігор Юхновський, Іван Заєць, Павло Мовчан, Володимир Яворницький, Іван Драч… і Леонід Кравчук. До трибуни підходять члени президії, голови обласних організацій. Бідкаються, що дійство не привітав Леонід Кучма, що йде шалена русифікація, занепадає економіка.
Нарешті головуючий Іван Драч надає слово Леонідові Кравчуку. Ось що він сказав: «Ви бідкаєтеся, що Рух зазнав великих втрат, що панує в країні розбурханість, що її керівники не знають, яку державу будувати. А я вас, рухівці, просив мені допомогти, йти в уряд».
Колишній Президент уже сам не міг дійти до свого місця, похилився, ледве не впав. Охоронці допомогли йому вийти із зали.
Після завершення зборів їх учасники зібралися біля пам’ятника Тарасу Шевченку.
Відбувся святковий мітинг. Від рівненської делегації виступив народний депутат України Василь Червоній і настоятель Свято-Покровського собору Юрій Велігурський.
Тетяна ПІЯР, рівнянка