У Рівному поступово з’являється більше рішень, які допомагають людям із порушеннями зору самостійно пересуватися містом та отримувати послуги. Напередодні Міжнародного дня незрячих у місцевому УТОС говорили про зміни в доступності міста та життя товариства, яке лише в Рівному об’єднує 420 людей.
Як змінюється місто для людей із порушеннями зору та чим живе Рівненське товариство сліпих, яке об’єднує сотні людей.
Звукові світлофори, тактильні доріжки, таблички зі шрифтом Брайля – усе це поступово стає звичним для Рівного. Проте для людини з порушенням зору доступність міста вимірюється не кількістю встановлених пристроїв, а можливістю самостійно перейти вулицю, знайти потрібний кабінет, дістатися на роботу чи отримати послугу. Саме про таку, практичну безбар’єрність говорили напередодні Міжнародного дня незрячих у клубі Рівненського УВП УТОС.
На зустріч зібралися члени Українського товариства сліпих, представники обласної та міської влади, громадських організацій і волонтери. Це була нагода не лише відзначити найактивніших, а й обговорити зміни, які вже відбулися, та проблеми, що досі потребують розв’язання.
– Люди з порушеннями зору – не об’єкти для жалю. Це повноцінні, талановиті, сильні громадяни нашого суспільства: вчені, програмісти, масажисти, спортсмени, вчителі, – наголошує голова Рівненської обласної організації УТОС Любов Боровська.
На її переконання, бар’єри потрібно долати не лише на вулицях і в установах, а й у ставленні суспільства до людей з інвалідністю. За словами Любові Боровської, з кожним роком у Рівному стає менше перешкод для незрячих і слабозорих людей. І ці зміни можна побачити на конкретних прикладах.
Зокрема, на міських перехрестях встановлюють світлофори зі звуковим супроводом. У вересні 2025 року КП «Міськсвітло» облаштувало ще 19 сенсорних кнопок виклику світлофорів зі звуковими сповіщувачами. Такі пристрої з’явилися на вулиці Київській поблизу зоопарку, на перехресті Соборної та Героїв Поліції, на Дубенській біля ліцею № 27. Звукові сигнали допомагають людям із порушеннями зору визначити, коли можна переходити дорогу.
Змінюються й громадські установи. У Рівненському ЦНАПі є тактильні та контрастні позначки, навігаційні таблички зі шрифтом Брайля. В обласній універсальній науковій бібліотеці облаштовано тактильні напрямні, мнемосхеми поверхів, ліфт із голосовим супроводом. Там також є аудіокниги, спеціальні пристрої для читання, проводять заняття з користування смартфоном для незрячих і слабозорих людей.
Ще один приклад – звуковий маячок «Пай», встановлений біля входу до міського Департаменту соціальної та ветеранської політики. Він взаємодіє з мобільним застосунком і допомагає людині з порушенням зору знайти вхід до установи. Водночас працівники отримують сигнал, що відвідувачеві може знадобитися допомога.
Усе це робить місто зручнішим. Однак спеціальне обладнання має не лише з’являтися, а й справно працювати та відповідати потребам тих, для кого призначене.
Як зазначила під час зустрічі заступниця міського голови Рівного із соціальних питань Євгенія Курсик, для міської влади важливо, щоб безбар’єрність для людей з інвалідністю, зокрема з порушеннями зору, була не просто на словах.
Особливої ваги ця робота набуває під час війни. Адже до людей, які мали порушення зору раніше, додаються військовослужбовці та цивільні, які втратили зір унаслідок поранень. Їм потрібні не лише доступні вулиці й будівлі, а й реабілітація, сучасні допоміжні технології, можливість навчатися, працювати та повертатися до активного життя.
Важливу роль у цьому відіграють громадські організації, які знають щоденні потреби таких людей і допомагають відстоювати їхні права. Серед них – Українське товариство сліпих, яке має давню історію і в Рівному.
Лише в обласному центрі на обліку в організації УТОС перебувають 420 людей. Для них товариство залишається місцем, де можна поспілкуватися, отримати підтримку, долучитися до спільних справ і культурного життя. Тут намагаються допомагати тим, хто опинився у складних обставинах, підказувати, куди звернутися по необхідні послуги, залучати до розв’язання проблем соціальні служби, місцеву владу та благодійників.
Організація також розширює співпрацю з громадами та благодійними структурами. Зокрема, у червні цього року Рівненська обласна організація УТОС уклала меморандум із Центром надання соціальних послуг Городоцької громади. Він передбачає спільні соціальні ініціативи, поліпшення доступності послуг і підтримку людей із порушеннями зору. Меморандум про співпрацю підписано також із Рівненською обласною організацією Товариства Червоного Хреста України.
Водночас працювати товариству нині непросто. За словами Любові Боровської, від початку повномасштабної війни воно не отримує державної фінансової допомоги. Тому значною мірою покладається на благодійників і власних активістів.
– Наша громадська організація в цей непростий воєнний час тримається на охочому дусі її активістів. Кожен із нас долучається в силу своїх можливостей і здібностей, – розповідає Любов Боровська.
Товариство нині перебуває на 94-му році свого існування. За цей час змінювалися умови життя, система соціальної підтримки, можливості навчання та працевлаштування. Проте незмінною залишилася потреба людей бути разом, допомагати одне одному й брати активну участь у житті громади.
Це відчувалося і під час зустрічі. Почесними грамотами та подяками відзначили активних членів товариства, волонтерів, представників влади й громадських організацій, які підтримують його діяльність. Самодіяльні артисти виконували пісні, читали вірші, зокрема власні. Для багатьох учасників це була ще й нагода побачитися з друзями, поділитися новинами та своїми здобутками.
Любов Боровська нагадала присутнім і про історію Міжнародного дня незрячих. Саме 13 листопада 1745 року народився французький педагог Валентин Гаюї, який відкрив першу школу для незрячих дітей і розробив рельєфний шрифт для їхнього навчання. Його діяльність стала важливим кроком до того, щоб люди, які не бачать, могли здобувати освіту й бути самостійними.
Відтоді минуло понад два століття. З’явилися нові технології, засоби орієнтування й спілкування, розширилися можливості для навчання та роботи. Проте багато що, як і раніше, залежить від ставлення суспільства та готовності враховувати потреби людей із порушеннями зору.
– Фактично цей день щороку стає не просто датою в календарі, а звітом для влади та суспільства: що конкретно зроблено для покращення життя осіб з інвалідністю по зору, – зазначає Любов Боровська.
І справді, про доступність міста найкраще свідчать не звіти про встановлене обладнання, а щоденний досвід людей. Наскільки легко їм перейти вулицю, скористатися транспортом, отримати послугу в установі? Чи можуть вони зробити це без сторонньої допомоги?
Саме такі повсякденні речі показують, наскільки безбар’єрним насправді стає Рівне.
Журналіст із понад тридцятирічним досвідом роботи в регіональній пресі. Працює з темами місцевого самоврядування, суспільного життя, історії, культури та розвитку громад. З 2018 року головний редактор газети “Сім днів”
У різні роки був кореспондентом, завідувачем відділу, заступником головного редактора та головним редактором у виданнях «Вільне слово», «Рівне», «Літопис Заходу», «Рівненська газета» та «Сім днів». У 2018–2023 роках очолював редакцію газети «Сім днів» і керував діяльністю ТОВ «Рівненська газета “Сім днів”».
У 2013 році отримав звання Заслуженого журналіста України.