Відгомоніли Великодні свята. У першу неділю після Воскресіння Господнього за давнім християнським звичаєм вшановуємо померлих – тих, хто відійшли від нас на вічний спочинок…
Наш зв’язок з померлими не зникає. Смерть перериває тільки видиме спілкування. Наші молитви за спочилих – це продовження наших відносин з ними. У цьому своя гармонія теперішнього і правічного. Свята Церква, як добра мати, пам’ятає про своїх дітей, що відійшли у вічність. Вона визначила особливі дні, що їх назвали поминальними, для молитви і відправи за померлими.
Цей день завжди сповнений болісної, журливої задуми, душевних переживань. Він навчає нас пам’ятати тих, з ким розлучила смерть. Вважається святим обов’язком відвідати могили і вшанувати рідних, близьких, друзів, з ким нам дав Господь разом жити, працювати, творити добро, протистояти злу, любити Бога і людей та свою Україну.
Як Ісус Христос, стоячи перед гробом Лазаря, тужив і плакав за ним, так і ми в скорботі згадуємо, плачемо, сумуємо. Бо ви залишили на землі добрий слід. А наш святий обов’язок не лише скорботними словами і сльозами виявляти свою любов, а й молитвами за спокій душ померлих вшанувати пам’ять про них. Тож нехай кожної весни зацвітають квіти на могилах, хай у наших душах не міліє пам’ять про тих, кого любили. Бо немає у Господа ні мертвих, ні живих. У Бога всі живі. Запалімо ж свічки, щоб зігріти їхні душі.
Марія ОСТАПЧУК