Оце вже рік ми в масках. Якось згадався фільм «Пенелопа», де дівчинка мала характерні риси обличчя. І була «не такою».
Напевно, якби в її часи була епідемія і люди носили б маски, їй було би набагато легше. Одягла маску – і я не я. А ще як окуляри, то можна й не вітатися з тим, кого недолюблюєш. Мрія інтроверта.
На Венеційських карнавалах, що славилися двоякою репутацією, маска була неодмінним атрибутом. Відповідальності за вчинки на такому дійстві було набагато менше.
За рік як тільки не змінилася «маскова» індустрія. І купити не було де, і шили на замовлення за великі гроші, і Vogue представив весільну колекцію зі стразами, і шили з клаптиків тканин від суконь. Бо ж якось до параду – і медична маска… Словом, люди розважалися, як могли. Останній «писк» моди побачила в американської блогерки: пластикова маска обтікає ніс і спускається на щоки (тобто, окуляри, якщо не запотіють. Чимось вони мені нагадали «чумні» маски XVII століття. Хіба що без дзьоба, набитого пахучими травами. А це ідея! Може, придумати маркетинг?
Єдине, що можна сказати точно: захисна маска стала атрибутом нашого життя. І, як твердить бородатий анекдот, колись знаходив у весняних куртках гроші, а тепер – маски. Можливо, завдяки їм немає такого розгулу епідемії, як під час чуми. Якщо так, то й справді цей аксесуар вартує, щоб з ним носитися. Аби на здоров’я…
Ольга ЗАЙЧУК