Найкраща подруга стала заклятим ворогом

Заняття в інституті закінчились. І Анна, мов пташка, випурхнула із сірого приміщення. Дорога до гуртожитку стала чудовою прогулянкою зимовими вулицями. Дівчина, як звичайно, пройшла повз універмаг, наблизилась до перехрестя. Кажуть, що перехрестя доріг – найбільш «засмічені» місця. Бо лихі люди «скидають» на них усілякі негаразди. Але, на щастя для Анни, саме тут доля піднесла приємний сюрприз. Хоча, втім, починалось теж із прикрої неприємності.

Дійшовши до середини дороги, дівчина спіткнулась і в якусь мить відчула удар в ногу. Вона лежала на асфальті, поряд стояла іномарка. Водій гальмував, але все ж не врятував, як кажуть, ситуацію. Він і відвіз її в лікарню. Перелому не було — обійшлось чималим синцем та переляком. У вихідний Анна з подругою Мариною вирішила погуляти. Вони знову опинились на тому перехресті, де Анну збив автомобіль. Дівчата були в хорошому настрої і прикрість перевели на веселий жарт.

Марина навіть застерегла: «Дивись, не переходь зараз дорогу, а то з’явиться твій принц».

Здивуванню дівчат не було меж, коли до бруківки тротуару підкотило сіре авто, під колеса якого потрапила Анна, і з нього вийшов той же молодий водій.

– Вибачте, але я навіть не знаю вашого імені, – звернувся до Анни.

Тоді вони й познайомились. Антон (так звався хлопець) дивився на Анну великими очима. Дівчині здавалось, що вона потонула в безмежжі доброти його погляду. Він запропонував підвезти. «Ні-ні! Не треба, нам недалеко», – рішуче заперечила Анна. Але Марина, охоча до веселих компаній та гарних хлопців, запевняла, що її подруга проявляє зайву скромність. Анна ще вагалася, чи сідати в авто, а Марина вже зручно вмостилася на передньому сидінні.

Врешті-решт і вона погодилась на прогулянку. Вони кружляли вечірніми вулицями Києва. Марина кокетливо розмовляла, охоче розповідала і про себе, і про Анну, котра мовчала і лише зрідка відповідала на запитання хлопця. Марину сердило, що Антон більше розпитував про Анну, ніж про неї саму. Та що поробиш, коли хлопцеві дуже сподобалась саме Анна. З’ясувалось, що Антон – із заможної сім’ї: батько – власник комп’ютерної фірми, мати – директор меблевої фабрики. Сам він навчається на останньому курсі юридичного факультету.

Відтоді хлопець користувався кожною нагодою, щоб побачитись з Анною. Коли ж напередодні Нового року настав її день народження, то під вікнами студентського гуртожитку на білому снігу червоними трояндами розквітло ім’я «Анна». Такі стосунки двох молодих людей Марині, звісно, не подобались. Вона казилась від ревнощів. А в моменти, коли Антон та Анна залишались самі, обов’язково вигадувала якісь телефонні дзвінки, адресовані подрузі.



Навесні, після дворічних зустрічей, хлопець з’явився на порозі з величезним букетом та чудовою золотою каблучкою і запропонував Анні руку та серце. Марина, як тільки дізналась про можливість заручин Антона і Анни, вирішила негайно діяти. Вона попросила Андрія (знайомого хлопця), який симпатизував їй, зробити послугу…

«Необачно розлита кава»

Одне слово, підлаштувала так, щоб в той час, коли Антон прийде до Анни, в кімнаті був Андрій. Була спланована «необачно розлита кава» на сорочку, а відтак – необхідність роздягнутися, щоб попрати її. І коли Анна приводила в порядок сорочку, а Андрій, звісно, був напівроздягнений, сюди прийшов Антон…

Після побаченого, він не захотів слухати ніяких пояснень — грюкнув дверима і пішов. Анна телефонувала, намагалась розповісти про такий збіг обставин. Але як тільки вона промовляла перші слова, Антон вимикав мобільник. Пропонувала зустрітись, але чула лише: «Забудь, що я є».

Марина ж продовжувала свою підступну гру, розповідала Антонові нісенітниці про Анну та її «хлопчачі гареми». Але як не прагнула вона зайняти місце подруги в його серці, їй це не вдавалось. Десь підсвідомо Антон розумів, що ця особа просочена злом і ненавистю до всіх, хто щасливіший за неї, і це його відштовхувало.

Побачивши, що всі зусилля марні, Марина вирішила звернутись до магії і «штучно» заволодіти багатим женихом. Спокій Антона скінчився. Якась сила змушувала його йти до цієї дівчини, хоч в душі не мав до неї ніяких почуттів. Він змарнів і схуд. Батьки вже тривожились за сина. Звернулись до лікарів, але ті не знаходили ніяких хвороб. І тільки знахарка, до якої потрапила мати Антона, сказала, що йому пороблено.

В цієї історії – щасливий кінець. Анна після інституту працювала в рідному місті. Тут і знайшов її Антон. І, попросивши пробачення за всі страждання, освідчився, як уперше. Вони одружились. На їх весіллі було море квітів – найбільше троянд, які так любила Анна.

Юлія НАУМЧУК

 

Постійно бути в курсі новин Вам допоможе Telegram-канал газети «7 днів»

Діліться корисною інформацією з друзями: