Якщо буде можливість, медсестра з Рівного Алла Крам знову поїде у прифронтову зону
«Ми віримо в Бога та ЗСУ. Все буде добре!» Так пацієнти з Херсона переконували старшу медсестру амбулаторії загальної практики/сімейної медицини № 3 ЦПМСД «Ювілейний» Аллу Крам.
Влітку впродовж 21 дня жінка пропрацювала у відрядженні у Херсонській міській клінічній лікарні.
В яку область їхати Алла не обирала
– У МОЗ я подзвонила сама, – розповідає Алла Крам. – Через два тижні мені зателефонували з профільного міністерства та запропонували поїхати в одну з трьох областей – Запорізьку, Херсонську, Одеську для підсилення роботи. Я не обирала область, тому мені визначили їхати у Херсон, – розповідає Алла Крам. – Мої мужчини – чоловік та син – не відмовляли, бо знають: якщо я прийняла рішення, то вже не зміню його. Мама, як будь-яка мама, почала переживати, плакати. Я їй сказала: «Ти розумієш, що хтось має їхати. То чому не я?!»
По-іншому і бути не могло. Я – патріотка. У мене навіть в першої у селі було вінчання в українській церкві.
– Як вас зустрів Херсон?
– Потрапила у Херсонську міську клінічну лікарню. Це дуже велика лікарня, де «первинка» та «вторинка» не розділені. Там я працювала на прийомі з сімейним лікарем. Лікарка, до слова, місцева, з Херсона. Колектив дуже хороший, мене прийняли радо. Всі дуже щирі. Знаєте, тамтешні лікарі не хочуть, щоб їх жаліли. Вони оптимістично налаштовані, складають плани на майбутнє. Ми – приїжджі – жили на території лікарні. Там були медики з Полтави, Кропивницького. Що характерно, у них замість вітання: «Добрий день!» – «Як ніч? Все добре?» Бо вночі сильно «гатять» вороги. Коли стріляють з нашого боку, то у всіх піднесений настрій. Кажуть тоді з гордістю: «Це ж наші!»
Там дуже гучно. Коли я працювала у херсонській лікарні, тривали цілодобові обстріли. Здебільшого під ранок вони посилювались. Особливо після 2-3-ї ночі і аж до 5-6-ї ранку. Під час одного з обстрілів було поранено медсестру, яка працювала у поліклініці. Вона їхала у тролейбусі. Я перебувала у відрядженні в серпні, коли ворог вдарив по середмістю Херсона. Влучили у відділення хірургії Міської клінічної лікарні. Вбили молодого лікаря. У нього був перший робочий день після інтернатури.
Після прийому у Алли пацієнти змінювали мову спілкування
– З яким настроєм до вас приходили пацієнти?
– Прийом тривав шість годин. Приймали до трьох десятків пацієнтів. Це були цивільні та військові. В основному з-поміж цивільних – люди похилого віку. Окрім медичної допомоги, вони потребували щирої розмови. Аби з ними поговорили, сказали добре слово. Їх там залишилось дуже багато. В основному виїхала молодь. Але які ці старші люди оптимісти! Бабусі казали: «Ми віримо в Бога та ЗСУ. Все буде добре». Я, до речі, теж з цим жила. На території лікарні розташована церква, служба правиться українською і віряни туди ходять.
До речі, кілька людей приходили на прийом та спілкувалися російською. Вже після нашої розмови, консультацій вони розмовляли українською мовою. Хоча було кілька бабусь, які стверджували, що вони української мови не розуміють. Не без цього.
– Які враження від 21-денного перебування у Херсоні?
– Думала, що потраплю у село, селище, де немає лікарів. У них є й молодь. Хоча в основному залишились лікарі старшого віку. Я була на прийомі хворих з лікаркою Мариною Віталіївною. З нею телефоном ми спілкуємось і дотепер.
Що впало в очі: у них інша електронна програма ведення пацієнтів. При цьому «первинка» та «вторинка» не розділені. Тобто на місці можна здати всі аналізи, проконсультуватися з вузькими спеціалістами. Є інша проблема: деякі аптеки закриті, не всі працюють за програмою «Доступні ліки».
Чому Алла обрала медичний фах
– Як ви стали медичною сестрою?
– Народилася у Гощанському районі, в селі Зарічне. Після школи навчалася у Костопільському медучилищі. Чому медучилище? Медицина мені подобалася. По-перше, я не боялася крові. У селі в батьків було господарство, тож мусиш тварин доглядати, лікувати. Ветеринар прийшов, раз показав, як тваринам давати уколи, на тому все. Далі – сама. До цього часу односельці просять дати укол тваринам. А в селі – не відмовиш.
Після закінчення училища рік працювала у військовому госпіталі на посаді маніпуляційної медсестри. Там здобула перший досвід, як-то кажуть, «набила» руку. Часто доводилось робити ін’єкції пацієнтам.
Досвід здобувала у Рівному
У 1996 році почала працювати у поліклініці №3 на посаді дільничної медсестри. У мене була визначена дільниця, пацієнтам робила внутрішньовенні та внутрішньом’язові ін’єкції.
У 2006 році вперше у Рівному в нашій поліклініці відкрилося відділення сімейної медицини. Це був пілотний проєкт. Тоді мене призначили на посаду старшої медсестри. А ще мала дільницю за сумісництвом. Я цим жила, мені ця робота подобалась. Працювала з лікарем, яка вела пацієнтів від 0 і до старості. Маленькі діти – це в основному консультації, огляди, щеплення; дорослі – вимірювання тиску, рівня цукру в крові.
Зараз я працюю старшою медичною сестрою амбулаторії загальної практики/сімейної медицини № 3 ЦПМСД «Ювілейний». В основному займаюсь адміністративною роботою.
Коли ж треба підмінити медсестру, то завжди роблю це із задоволенням. Я тяжію до живого спілкування з людьми. Мені так подобається. Бачу результат своєї роботи.
– Оскільки ми заговорили предметно про роботу, то поясніть, чому так буває, що одна медсестра робить укол ніби комар вкусив, не відчуєш. А інша так, чого гріха таїти, що відчуваєш дискомфорт?
– Якщо місце уколу набуває синього кольору, то це не завжди провина медсестри. Часто бачу, що після ін’єкції людина вийшла, а вату зі спиртом викинула в смітник. Треба розуміти: щоб не було кровотечі, потрібен час. Бо кров іде під шкіру і виникає гематома. Тому просиш пацієнта, аби посидів під наглядом 5-7 хвилин. Проте не всі це прохання виконують.
Мамині надії можуть не справдитись
– Як вас зустріли у Рівному?
– Мама сказала: «Надіюсь, ти вже нікуди більше не поїдеш?»
– Скажіть чесно, якщо буде можливість, то все-таки поїдете?
– Мабуть, так. Я нікого не агітую. Це має бути свідомий вибір кожного. Це рішення, яке людина має приймати сама. Хто не їде – я не засуджую. Не всі готові до того. А про себе вирішила, що готова до таких відряджень.
Алла СИЩУК
Читайте також: Проєкт «єРобота» допоміг стоматологині з Рівненщини здійснити мрію
- «Верес» та «Оболонь» знову зіграли внічию – без голів, але з емоціями
Рівненський «Верес» та столична «Оболонь» зіграли другий матч за п’ять днів. Цього разу – у чемпіонаті прем’єр-ліги. Після поразки у кубковій грі, яка відбулася 30 жовтня на рівненському «Авангарді», кияни прагнули взяти реванш у матчі чемпіонату.