З іменем самобутнього художника Євгена Чорного пов’язана ціла епоха українського мистецтва. Живопис, графіка – це ті ділянки, до яких він найбільш причетний своєю понад півстолітньою творчою працею. Його пейзажні пошуки (особливо ранні роботи) привертали увагу і шанувальників мистецтва.
Народився Євген Васильович Чорний на Рівненщині. Перші кроки у велике мистецтво зробив у рідному Шубкові на лоні мальовничої природи, яка його оточувала, бавила своєю красою у різні пори року, занурювала душу в казковий світ із його неосяжними луками, шепотінням річки, загадковим шумом лісів, що спонукало з раннього дитинства берегти це багатство.
Він поринав із головою у цей чарівний, безкінечний світ натури, що надавала йому поштовх до зображення її краєвидів на листках паперу. Відобразити її такою, якою вона є, – саме це запало в дитячу душу. Малий Євген тоді не усвідомлював, що це бажання залишиться з ним на все життя.
«Природа вічна, але водночас вона – беззахисна і вразлива. А в період сучасного прогресу людина часто забуває, а іноді й не хоче думати, що людський фактор може змінити природу світу. Коли порушення рівноваги навколишнього середовища досягає критичної мети, зміни настають швидко й раптово, передбачити їх неможливо».
Багато років Євген Чорний працює нештатним інспектором з охорони природи. «Я не можу без болю та суму дивитися на те, як сучасні «аборигени» нищать природу, зрізають берізки, ламають гілки. Адже з гілочок виросте дерево, тут будуть бавитися діти, долучатись до природи та краси рідної землі». Тому основну тематику його робіт займають краєвиди, пейзажна лірика – світла та щира, виконана у призабутій техніці гравюри на картоні. Зокрема, «Повінь», «Дорога у лісі», «Похмуро».
У живописному доробку художника передовсім пейзажні картини, де сама натура господарює і владарює. У них розкривається безкінечний простір краси, сконцентрований на взаєморозумінні двох сил: таланту митця і природи. Лірик у душі, Євген Чорний тонко уміє передати свої почуття через палітру навколишнього світобачення, через тональну гаму плавного переходу світлого і темного, чистого і щирого. Цей авторський почерк повноцінно вирізняє митця серед доробків його колег. Сільські пейзажі рідного Шубкова у прекрасних кольорах він підніс на високий рівень свого жанру. У працях рівнянина не знайдемо чогось бурхливого чи емоційного. Його душевна врівноваженість виважено передається й тим, хто захоплюється його малярством. Спокійні, неконтрастні й «поетичні» кольори взагалі притаманні краєвидам Поліського краю. Отож стильові особливості пензля автора не надумані, а органічно поєднані з навколишньою красою, розмаїттям барв Полісся.
Євген Чорний працює здебільшого в техніці пастелі. Та перевагу надає живопису. Захоплюється й карикатурою.
– Займався гравюрою. Добре знаю, яка це копітка робота! Треба наперед бачити, що ріжеш, що буде. Останніми роками багато писав на тему козаччини. Над деякими полотнами працював по кілька років: спочатку ескіз, потім – над картоном.
У 1970-х роках минулого століття, після закінчення Львівського поліграфічного інституту, Євген Чорний разом зі своїм колегою Феофаном Бобриком започатковують у Рівному групу майстрів станкової графіки. Сам Євген Чорний у своїх роботах переважно користується технікою малюнка пером. Використовує так звану крапкову манеру писання, де в елементах композиції витончено простежується «архітектура» пейзажу. Художника охоче запрошують для оформлення книг рівненських авторів. Зокрема, Володимира Грабоуса, Івана Пащука, відомої поетеси Олени Теліги та автора цих рядків.
Схвально відгукнувся про графіку Євгена Чорного професор Львівської академії мистецтв Я. П. Запаско: «Сердечне спасибі за надіслані матеріали… Вони мені стануть у величезній пригоді. Радий, що у Рівному графіка в пошані і має такого талановитого майстра. Ще раз велике спасибі».
Усе творче життя Євгена Чорного супроводжує тема Тараса Григоровича Шевченка. Вперше він звернувся до творчості Кобзаря ще в шкільні роки, коли вчителька попросила намалювати портрет поета до шкільної газети. З того часу вічна тема Шевченка-художника і Шевченка-поета щоразу висвітлюється у його творчості під рубрикою «Шевченкова Україна». Тут характеризуються певні етапи його творчості, події життя поета, що так детально дає аналіз художник у своїх полотнах, підтверджуючи кожну картину поезією Кобзаря. З гордістю можна сказати, що це «Шевченкова Рівненщина». Молодий Шевченко мандрував через історичні міста нашого краю – Острог, Дубно, Пляшева. Цьому підтвердженням є його поезія «Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле». Митець відповідально поставився до поезії і постаті Великого Кобзаря. Про це свідчать його полотна «Не називаю її раєм», «Садок вишневий коло хати», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Т. Г. Шевченко», «Зима в парку Т. Г. Шевченка». Постать Т. Г. Шевченка приваблює і приваблюватиме митців багатьох поколінь, які шукають відповіді на актуальні питання в сучасному світі, досліджуючи його творчу спадщину як художника, який своїм поетичним словом сягнув вершин.
Багатьом шанувальникам мистецтва відоме ім’я Оксани Мудрик-Чорної, доньки Євгена Васильовича. Їхня родина вписана в історію українського мистецтва. Колись існувала традиція, що саме «від батька-матері передавався їхнім дітям талант». Оксана усвідомлювала свою місію у відродженні української національної культури. Вона – майстриня декоративно-ужиткового мистецтва, працює у техніках олійного живопису, пастелі, гобеленового ткацтва, написанні ікон, пейзажів, натюрмортів. Також ілюструє збірки та альманахи рівненських літераторів. Це приклад, як слід виховувати своїх дітей. Згодом Оксана Мудрик скаже про батька: «У своїх полотнах він передає всі почуття і відтінки своєї душі. Натхнення приходить неочікувано: бурлить, рве усе всередині, рветься назовні. Картини батька і є виявом цієї творчої енергії».
Творчість Євгена Чорного можна охарактеризувати як співця української природи, яка притишена у його картинах, але має монументальне звучання. Картини художника, виконані в різні роки його творчості, «Іван Богун на переправі», «Прорив», «Горинь – гродська святиня», портрети – «Юна художниця», «Портрет Короленка», пейзажі – «Рідний край», «Басівкутські далі», «На Горині» народилися з-під пензля митця в любові до природи рідного краю, якому він завдячує своїм талантом».
Богдан СТОЛЯРЧУК, мистецтвознавець