Перебуваючи в Італії, я не випадково потрапила на фестиваль, який проводила Італійсько-українська асоціація «Майдан» та волонтерська організація «Серце кіборгів» 22 вересня цього року в Мілані.
Моя невістка (теж Олена Іванова), уродженка Мар’янки, що на Донеччині, хоч і живе зараз в Італії, всім серцем припала до долі незалежної України та словом і ділом стала допомагати своїй державі. Не дивно, що вона організувала поїздку до Мілана на це свято для групи своїх земляків, і запросила також мене.
То був прекрасний українсько-італійський фестиваль з чіткими намірами: сприяти звільненню з італійської тюрми солдата Віталія Марківа; зібрати кошти для дітей-сиріт, батьки яких загинули в АТО; почути правду з уст самої Ірини Довгань, яку за її проукраїнську позицію жорстоко катували російські солдати в Донецьку; берегти українську мову як генетичний символ.
Президент Українсько-італійської асоціації «Майдан» Фабіо Преведелло не тільки відкрив це свято яскравою промовою, але й зробив багато для його проведення.
А Оксаночка Марків (інакше не можна назвати цю молоду красуню з посивілими скронями), почувши, що я з України, обняла мене. У мене здавило в горлі, але мама Віталія потиском руки стримала мої сльози. Ми поговорили. Оксана Марків – це людина, яку страждання в боротьбі за звільнення сина загартували, а не зламали. Гордімось такою українкою і підтримаймо її у святій її меті – солдат Віталій Марків невинний, його несправедливо засудили за нібито вбивство італійського репортера в зоні проведення АТО. І ще мене пройняло те, що пані Оксана, попри родинні проблеми, передала кошти на маскувальну сітку в нашу волонтерську організацію. «Руєвит» дякує вам, пані Оксано!
Розповідь інтелігентної, скромної і сильної духом Ірини Довгань зворушила серце кожного присутнього на зустрічі. Вона, як громадянка України, свідчить у Гаазькому суді і перед усім світом за наругу, яку чинять російські солдати на окупованих українських територіях. Ірина дякувала українській діаспорі за запрошення в Італію – як ще один шанс свідчити правду про війну на сході України.
Були й особисті знайомства: з Оленою Тимченко, Марією Плаксивою, Віталієм Чеканом, Світланою Будь. Мені чомусь запала в душу Світлана з Кривого Рогу. Чи то за її запальний український танець із терновою хусткою? Чи то за те, що зізналася – навчилася розмовляти українською в Італії, чим дивує своїх російськомовних земляків, коли приїжджає до Кривого Рогу? Чи то за те, що по приїзді у своє місто одразу біжить плести маскувальну сітку, як і мої друзі у Рівному, в «Руєвиті»? А її донька Марина – справжня патріотка, яка очолює українську громаду в регіоні Марке.
Сам фестиваль вирував: співав, танцював, припрошував до національних страв, гордився своєю молоддю, не забував і старше покоління. І все це завдяки ведучій Лесі Татарин.
Та коли під кінець свята справа дійшла до феєричних танців, то українці у своїх заквітчаних традиційних строях і вишиванках перетанцювали своїх італійських друзів. Отож слава українській діаспорі в Італії!
Слава Україні!
Олена ІВАНОВА, рівнянка