Директора канадської школи щиро вразили українські учні

Діліться корисною інформацією з друзями:

Історія канадського директора, який проводить уроки для українських учнів

7 днів у ТелеграміСвіжі новини для тих, у кого мало часу

Новини які не потрапили на сайт ми розміщуємо в Телеграмі

Байрактари, стінгери, джавеліни – така підтримка від інших країн зараз дуже важлива. Та не менш цінна для України підтримка дітей, яку надають сотні іноземців. Один із таких іноземців – директор дуже північної канадської школи «Інуксут» Девід Фалконер.

Ще на початку березня він долучився до онлайн-уроків, які проводить ГО «Смарт освіта». А тепер активно залучає до них своїх колег з різних регіонів Канади та організовує віртуальні екскурсії для юних українців.

Розмова з Девідом не схожа на формальну зустріч з директором школи. Він дозволяє собі бути сентиментальним, щиро виражати емоції та вільно висловлюватися. А уроки з Девідом сповнені бажання хоча б на трішки занурити дітей у світ без війни, вислухати всі думки і зробити все ще краще, ще більше й ще захоплюючіше.

Мотивація до волонтерства

Девід розповідає, що слідкував за подіями в Україні від початку вторгнення РФ, співпереживав і роздумував, як підтримати українські родини.

Приблизно в той час на його імейл прийшла анкета з пропозицією проводити онлайн-уроки для дітей з України.

«Для мене відповідь була очевидною: я хотів стати частиною проєкту, хоча й не до кінця розумів, як саме відбуватимуться зум-презентації. Але я був певен, що дітям буде цікаво дізнатися про те, де я живу. Адже наше крихітне містечко Кікітарджуаку розташоване за Полярним колом».

Згідно з переписом населення 2021 року, популяція Кікітарджуаку налічує 593 особи. А в школі, яку очолює Девід, навчається 143 учні. Тож на першому онлайн-занятті Девід був вражений тим, скільки дітей підключилися до зуму.

«На початку їх було 15, і я подумав: непогано! Але вже за кілька хвилин ця цифра зросла до 25, потім до 50… Час від часу я поглядав на цифри: ось їх уже 100, ось – 150! Та коли число перевалило за 200, я був просто приголомшений!»

Українські хлопці та дівчата дуже розчулили педагога.

«Вони питали мене, чи знаю я, що в них відбувається, чи я люблю Україну… Це прості запитання, які насправді означають: «Ми дуже страждаємо і нам цікаво, чи когось поза Україною це турбує», – на цих словах Девід ледь стримує сльози. – І я казав їм: «Так, є багато людей, яким не байдуже. Мені не однаково!»

Девід Фалконер поставив собі за мету переносити слухачів у дивовижні місця, де вони могли б побачити айсберг і Північне сяйво, щоби потім, лягаючи спати, діти думали про полярних ведмедів, китів і тюленів замість жахіть війни.

«На другому уроці деякі діти впізнавали мене. Я розумів, що їхнє звичне життя зруйноване, більшість із них проходять через важкі втрати: хтось втратив домівку, хтось друзів, сусідів, а хтось і батьків. У таких умовах їм потрібна хоча б якась стабільність, щоби дорослі їх не полишали. Я захотів дати їм таку впевненість і продовжувати уроки стільки, скільки буде необхідно».

Директор також запропонував допомогу в доборі вчителів із Канади для проведення онлайн-занять.

«Коли закінчується кожна зустріч, моє серце розривається, – ділиться вчитель. – Я дуже співчуваю матерям цих дітей, які не мають ані хвилини для себе.

Одного разу, коли ми проводили «магічне шоу» (з фокусами, – ред.), я помітив, що деякі мами теж краєм ока дивляться презентацію: для них це була чи не єдина можливість відволіктися й перевести подих. Тому я запросив їх приєднатися. Мами із задоволенням активно долучалися, відповідали на запитання, і, сподіваюсь, змогли розслабитися хоча б на короткий час».

У Девіда, як у директора школи, щодня купа роботи, планів і завдань. Проте він знаходить час для занять з українськими дітьми та організацію інших учителів. А секрет у тому, що він уже 33 роки обожнює те, чим займається.

«Коли я бачу зацікавлені очі дітей, які ще годину тому ховалися в бомбосховищах, коли я бачу їхній ентузіазм, щиру допитливість і відкритість, це дає мені неймовірну мотивацію. Цього не купиш за гроші. Я розумію, що волонтерська робота в ці важкі для України часи надзвичайно важлива», – відповідає Девід.

Вчитель вважає, що дітям, які переживають такі складні часи, важливо повернути хоча б якусь рутину, аби вони могли на неї спертися.

«Я хочу, щоб учні дивилися в майбутнє з надією і вірили, що зможуть втілити всі задуми. Їм необхідно знати і відчувати, що дорослі турбуються і дбають про них, люблять і приймають їхні почуття.

Важливо бути поруч, аби спрямовувати їхні думки в майбутнє. Аби перед сном вони мріяли, чим займатимуться, коли закінчиться війна, які країни відвідають і ким стануть.

Саме тому ми влаштовуємо онлайн-екскурсії до цікавих місць, як, для прикладу, музей динозаврів чи музей сучасного мистецтва в Нью-Йорку. Можливо, хтось із них подумає: «Я хочу там працювати» чи «Я хочу стати науковцем, митцем тощо».

Спонукати дітей обмірковувати і ставити запитання Девід вважає одним із ключових завдань педагога.

«Коли діти кажуть: «Я вважаю…» і підкріплюють свої думки аргументами, – це круто! Коли питають про щось, чого я не знаю, я дуже радий! Я кажу: «Не знаю, як ми це зробимо, але спробуймо з’ясувати!»

Такий підхід дає дітям можливість відчути себе частиною команди, співпрацювати, проявляти лідерські якості та поважати одне одного. Якщо ми хочемо підготувати дітей до життя в сучасному світі, ми маємо навчити їх міркувати самостійно, ставити запитання, шукати на них відповіді. Тобто, критично мислити».

Ще однією метою канадський директор називає надання дітям можливості впливати на навчальний процес.

«Я хочу, аби вони переконалися, що їхня думка важлива, що до неї прислухаються і враховують. Я чекаю, коли вони озвучать те, чого б їм хотілося, про що цікаво було б дізнатися. І коли отримую такий запит від своїх учнів, це дає мені сили прокинутися о 2-й ночі чи о 4-й ранку, розкрити ноутбук і створити ще одну презентацію».

Чим вражають українці

У розмові Девід постійно хвалить українських дітей. Тож мимоволі виникає дисонанс: рідко коли від українського педагога можна почути такий захват усіма дітьми. Зате дуже легко почути про невихованих учнів, які не поважають учителів. До онлайн-уроків не було жодного добору «особливо вихованих дітей».

«З першого ж уроку вони вразили мене своєю рішучістю, – розповідає Девід. – Я просто дав їм можливість говорити, спонукав ставити запитання, підбадьорював. І побачив, як сильно вони прагнуть бути залученими, які вони насправді допитливі й жадібні до знань.

Гадаю, ця рішучість є особливістю української ментальності. Вона закладена у вашій культурі та історії. Коли я спілкуюся з цими дітьми, то розумію, що в Україні зростають неймовірні лідери! І їх не зупинити. Вони знають, що на них чекають перепони, але готові перестрибнути їх, обійти або пробити».

Девід не вважає, що йому пощастило зібрати якихось унікально рішучих дітей.

«Ні! Через них я знайомлюся з тим, які в них батьки, які українці загалом. У такі важкі часи вони здатні залишатися оптимістами.

Упевнений, ці діти зможуть вразити кого завгодно! Для мене мої українські учні є віддзеркаленням своєї країни, прекрасними її представниками. Я мрію, як одного дня зможу зустрітися з ними особисто. Бо вважаю, що Україна – екстраординарна держава, у якій живуть екстраординарні люди».

Підходи й методи на уроках Девіда

Віковий ценз на уроках Девіда доволі широкий – від 10 до 18 років. Як же зустрічі залишаються цікавими для всіх учасників?

«Теми, які ми обговорюємо, насправді можуть бути цікавими для будь-якого віку, – відповідає вчитель. – Під час зустрічі з канадським астронавтом Крісом Хедфілдом, яка стосується науки та космосу, шестирічна дитина може запитати про те, як астронавти ходять у туалет, а підліток запитає, що відбувається з м’язами людини в умовах невагомості. І перше, і друге запитання – цікаві».

Девід спілкується з українськими дітьми лише англійською, тож комусь може бути важко все розуміти та утримувати увагу протягом усієї презентації.

«Я знаю, що діти не розуміють усіх слів. Тому, по-перше, сповільнюю мову, намагаюся говорити виразно, експресивно, використовую багато міміки, артикуляції й жестів.

По-друге, зум-зустріч супроводжує координатор або координаторка з України. У разі необхідності вони допомагають із перекладом. А, по-третє, я маю в арсеналі багато інструментів і постійно змінюю їх.

Якщо я говоритиму протягом 45 хвилин – це буде нудно. Тому спочатку я щось розповідаю, потім вмикаю відео, показую світлини, потім діти ставлять запитання, я відповідаю, ми обговорюємо різні теми й жартуємо разом. Так фокус їхньої уваги постійно переміщується з одного на інше, лишаючись при цьому активно задіяним на уроці.

Це вимагає від учителя володіння багатьма інструментами й підходами та вмінням їх вчасно використовувати. Моя мета – щоби наприкінці уроку діти подумали, що хочуть прийти до мене знову».

Майбутні проєкти

Досягти мети Девід планує, створивши віртуальне учнівське самоврядування, оскільки дізнався, що не кожна українська школа має учнівський репрезентативний орган. Учнівське самоврядування діятиме серед тих дітей, які долучаються до онлайн-зустрічей ГО «Смарт освіта».

Девід захоплений ідеєю, що українські діти налагодять постійний зв’язок з однолітками з-за кордону, розвиватимуть комунікацію та партнерство, обмінюватимуться досвідом та реалізовуватимуть спільні задуми. Він переконаний, що українські діти втілять у життя найней­мовірніші проєкти.

Девід переконаний, що волонтерство об’єднує людей, дає особливо тісний зв’язок, відчуття майже родинної підтримки і взаємної відповідальності за те, що відбувається у світі.

«Коли ми прокидаємось, щоранку повертаючись до свого комфортного життя, буденних справ і турбот, ми забуваємо, як насправді нам пощастило, – каже Девід. – І саме тому, що нам пощастило, ми маємо спільну відповідальність поділитися тим, чим можемо. Це той світ, у якому ми хочемо жити: світ добра, де є місце кожному й кожній.

Знаєте, якби Ілон Маск зараз зайшов до мого кабінету й запропонував керувати Твіттером в обмін на відмову від освітньої діяльності, я би вказав йому на двері. Бо коли я дивлюся на чисті, невинні обличчя дітей, гроші не важливі. Я просто хочу бути поруч, аби принести їм радість».

Вікторія Макарова, УП. Життя