Діти й війна — найжахливіше поєднання. Війна в Україні відображається на світосприйнятті дітей. На власному прикладі про це розповіла авторка блогу Бабусяндія з Рівненщини.
“Спілкуючись зі своєю колежанкою Софією, тепер уже четвертокласницею, не вперше помічаю, як війна в Україні відображається на її світосприйнятті, написала у себе в блозі Олена Толочик. Річ не в ненависті чи страхові. Просто вона багато речей пояснює через призму війни.”
До прикладу, під час повторення теми кровоносної системи попросила Софію пояснити, що таке лейкоцити.
— Поясни своїми словами, як ти розумієш їх роль, — запропонувала я. —
— Ну, дивись… — після невеликої паузи дає відповідь внучка. — Країна-загарбник – це інфекція, бо ж вона в нас чужак. А лейкоцити, це українці, вони взяли інфекцію в полон і рятують країну, вбивають ту інфекцію. Лейкоцити роблять з інфекції шашлик, зажарюють так, щоб шашлик зовсім згорів, щоб не стало його.
Олена була здивована такій паралелі. Похвалила ученицю, адже роль лейкоцитів вона описала вірно. І креативно.
Іншим разом в садку авторка зіткнулася з щорічною проблемою – не встигла черешня достигнути, як шпаки за кілька годин повністю її обнесли. Вона сприйняла це спокійно, бо вдіяти вже нічого неможливо. Соня прокоментувала це, як напад літаючих рашистів: прилетіли, знищили, полетіли. Напевне, таких паралелей буде ще багато. Бо країна-загарбник ще довго асоціюватиметься з руйнацією, несподіваними втратами, бідою. Але і ця ситуація нас чогось вчить. Пані Олена впевнена, що з інфекцією ми впораємося разом! Бо в нас класний колективний імунітет! Про це свідчить те, як завзято діти в Острозі готувалися до шкільного ярмарку, щоб наторгувати грошей і передати їх на допомогу ЗСУ.