Здається, скільки живе людина, стільки намагається пізнати навколишній світ. Тому з усіх сил преться до неосяжних висот, занурюється в бездонні глибини, проникає у незвідані підземні тунелі. Шукає, досліджує, вивчає, експериментує. Та якими грандіозними не були б наукові відкриття та технічні здобутки, вони не побороли хвороби, голод, бідність, усілякі напасті та негаразди. Чому люди, сидячи на біблійному сундуку із золотом, упродовж віків живуть у злиднях? Про це розмова нашого кореспондента з рівненським мислителем, знаним майстром східних бойових мистецтв Віктором Сидоровичем.
– Вікторе Івановичу, на ваш погляд, звідки всі біди на людську голову беруться?
– Проблема всіх людей в тому, що вони не знають, ким насправді є. Левова частка з них вважає себе біологічними тілами, в яких є прізвище, ім’я, паспортні та антропологічні дані, професія, сімейний стан тощо. Це вкрай помилковий світогляд. Бо насправді людина – це дві нероздільні половинки. Одна – це фізичне тіло, або біомашина, яка складається з ендокринної, нервової, сечостатевої, кровоносної, шлунково-кишкової та інших біосистем. Тобто фізичне тіло – це набір систем. А система – своєрідний матричний алгоритм.
Відтак, тіло людини, яке складається з систем, управляється як зсередини, так і ззовні. Зсередини (щоб воно функціонувало) – на рівні внутрішніх ядер, які ми називаємо залозами внутрішньої секреції, далі йдуть гормони, бактерії, віруси. Якщо всі ці системи перебувають у балансі, то тіло живе, рухається, почуває себе добре. Якщо баланс цих систем порушений, то людина хворіє.
А тепер про інший бік медалі. Щоб усі внутрішні системи людського тіла працювали безперебійно, ними треба управляти. Управління здійснюється ззовні. Іншими словами, зсередини тіла відбувається процес виконання певного програмного забезпечення, яке надходить ззовні. Так-от саме там, де містяться програми й інформаційні системи, так званий світ причин, й перебуває істинна сутність кожного з нас, яка називається «чєловєком» (на жаль, цьому визначенню немає відповідника в українській мові).
– А хіба «чєловєк» і «людина» – не одне й те саме поняття?
– Звісно, ні. І найбільша проблема в тому, що люди не знають різниці між просто «людиною» і «чєловєком». Тому й живуть за законами фізичного тіла. А які базові бажання фізичного тіла? Поїсти, задовольнити свої сексуальні потреби, захопити територію, створити сім’ю. Є ще бажання особистості, які відрізняють людину від тварини. Це прагнення влади, слави, багатства, енергію яких ми називаємо егоїзмом.
Та найголовніше те, що тіло саме по собі не буде рухатися. Воно виконуватиме ті чи інші функції тоді, коли надходитимуть команди. Сучасна наука, зокрема нейрофізіологія, яка займається вивченням цього питання, твердить, що команди надходять з мозку. Але ж мозок – це та сама біосистема, яка також складається з біологічних клітин. І основна інформаційна складова всередині тіла – це ДНК і кров.
Що таке людська ДНК? Це тетраграматон (чотирибуквене написання, що є своєрідним біологічним кодом, який складається з чотирьох нуклеотидів – аденіну, гуаніну, цитозину, тиміну. Це азотисті основи, які становлять інформаційну структуру ДНК у різних своїх поєднаннях.
Якщо, наприклад, у біологічне тіло надходить інформація ззовні, то інформаційними носіями є ДНК у кожній людській клітині, в тому числі й у мозку. Відтак, отримуючи команди через ДНК, мозок, як своєрідний процесор у комп’ютері, розподіляє сигнали в органи тіла, щоб вони функціонували правильно. І якщо через ДНК надходить деструктивна команда, наприклад інформаційний вірус, то відповідно мозок надсилає на якийсь з органів той самий деструктивний сигнал. Відтак, розпочинається руйнування системи, внаслідок чого людина хворіє.
Але не це найважливіше. Найголовніше те, що людина, її тіло одужує на енергетично-інформаційному рівні. Люди просто не розуміють, що таке інформація.
– І що ж таке інформація?
– Сто років тому люди взагалі не знали, що таке інформація. А це світлова хвиля. Будь-яка хвиля – це енергія, а енергія має хвильову форму. Але хвиля не може існувати як така, якщо в ній не існує інформації. Тому інформація в цьому випадку – первинна. Вона на хвильовому рівні передається людині як енергетичний імпульс. Якщо порівняти людину з комп’ютером, то людське тіло – свого роду комп’ютер, в якому є материнська плата і в якому закладені базові інформаційні системи, або базове комп’ютерне забезпечення, котре називається BIOS (англ. Basic Input/Output System – базова система введення/виведення). Це базові інстинкти, рефлекси, закладені в програму людського тіла.
І є інше програмне забезпечення, яке надходить через ДНК у тіло людини ззовні. Ось той рівень, який не проявлений як фізичне тіло, і є базовим. Бо саме тіло нічого не може, воно все робить за командою. Енергетично-інформаційні імпульси-команди надходять, тіло робить те, що треба.
Все це будь-хто може перевірити особисто. Скажімо, сісти і нічого не робити. Потім дати собі команду: «Підняти руку». Рука підніметься. Завдяки чому вона піднімається? Завдяки тому, що умовно операційна система (у людини – це її розум), наче Windows у комп’ютері, декодує сигнали, які надходять з програмного забезпечення, і змушує руку підніматися. Так само, як у комп’ютері, коли програмне забезпечення входить в операційну систему, мозок декодує отриману інформацію і подає її на монітор – видимий образ чи картинку. Яка інформація – такий і образ. Якщо інформація деструктивна, таким деструктивним буде й образ.
– Отож, людина здатна сама проектувати свою реальність?
– Скажемо так: якщо людина не розуміє своєї структури, вона не має абсолютно ніякої свободи волі. Хоча правильніше було б сказати, що не має свободи рішення, намірів. Якщо людина не усвідомлює, не розуміє, що вона, як програмна система, перебуває всередині іншої програми, то її життя, вчинки, які вона начебто здійснює сама, насправді – це певні програми, які через людину проектуються в реальність. Якщо ці програми зациклені самі на собі (як людський розум, який зациклений на людське тіло, не може вийти за межі фізичного тіла, відповідно вважає себе фізичним тілом), то команди щільно прив’язані до фізичного тіла, яке є біологічним об’єктом, біороботом. Тобто це робот, який управляється програмами, над якими людина не владна.
– То хто ж тоді управляє фізичним тілом?
– Ота інша половина людини, яка ніде не проявлена. Ми її по-різному називаємо – розум, свідомість, душа. Саме ця невидима форма всім тут управляє, починаючи з фізичного тіла і закінчуючи вчинками, рішеннями, поглядами, образами, реальністю світу і рештою всього. Це і є та сутність, яка крізь розум фізичного тіла спостерігає цю реальність. І ця частина людини, яку в релігії називають душею, безсмертна. Чому? Бо вона не має матеріальної основи.
Коли людина непритомніє, то її тіло падає і лежить нерухомо, не відчуваючи запаху, нічого не чуючи і не бачачи. Тобто всі п’ять органів чуття відключаються. При цьому серце продовжує битися. Тобто імпринтна програма біоса продовжує функціонувати, але без свідомості. Що ж тоді впало і що залишило тіло? Впала біомашина, а вийшов управитель, який цією біомашиною керує.
Машина сама не може писати вірші, музику, картини, бо біологічне тіло побудоване виключно на рефлексах. Тобто на реакції на щось. А свідомість – це вища форма, яку можна назвати «чєловєком». Тому виходить, що людина – це матеріально проявлене тіло, яке бореться за виживання, а «чєловєк» – це не проявлена матеріальна сутність, яка всім управляє. Нерозуміння своєї сутності призводить до того, що людина живе у страху. Вона не розуміє, що неможливо вбити світло. А «чєловєк» і є тим світлом, інформацією, хвильовою формою, свідомістю, де відбувається створення порядку з хаосу.
– Яким чином можна змінити світогляд, аби життя стало кращим?
– Поки людина буде жити тваринними інстинктами і рефлексами, вести паразитичний спосіб життя, вона буде залишатися біомашиною. Коли з’являється непереборне бажання віддавати, а не брати, це вже не просто людина. Це «чєловєк», який починає жити у світі причин. А у світі наслідків живе фізичне тіло.
«Чєловєк» починає розуміти суть причин, законів, які є цими причинами, і розуміє смисл наслідків, перестає порушувати причини-закони, живе згідно з ними. Як результат – життя гармонізується. Це стосується і здоров’я тіла, стосунків у соціумі, сім’ї. Людина починає випромінювати благо. Звідси й вислів «благодарю», тобто дарую тобі благо. А що таке благо? Це любов.
– Вікторе Івановичу, а як будь-хто може перевірити те, про що ви розповідаєте, особисто?
– Дуже просто. Може хоча б провести такий тест. Він стосуватиметься сну. Що нам каже наука про сон? А те, що ми бачимо світ, тому що світло сонця відбивається від предметів і потрапляє на зоровий нерв. Там воно перетворюється на електромагнітний сигнал, іде по нейронній сітці, потрапляє в певну ділянку мозку і якимось чином перевтілюється в образ. Виходить, ми бачимо всередині мозку, враховуючи те, що в черепній коробці зовсім немає світла. Що ж ми там бачимо? Ну, Бог з ним, що ми там бачимо.
А що відбувається, коли ми спимо? У наших очах нічого не відображається, бо вони заплющені. Але ж ми бачимо яскраві сни. Питання: а чим ми бачимо ці сни? Адже вже ніякі сигнали не потрапляють на зоровий нерв, не утворюються ніякі образи. Але ж ми бачимо сни. То хто, власне, бачить?
Розмову вів Василь ГЕРУС