Зоя Романова – відома в Рівному майстриня вишиваного одягу. Незважаючи на диктат моди, вона вважає, що автентичні вишиванки, як якісні картини, з роками вартують дорожче. Спеціально для сайту «СВОЇ» пані Зоя розповіла не лише роздуми про сучасні тренди, а й поділилася історією своєї творчості та життя.
– Нині багато людей знає вас як майстриню вишивки, проте за освітою ви інженерка. Розкажіть трішки про ваше минуле.
– Хоча за основною роботою я була інженером хіміком-технологом, але вишивкою займаюся з дитинства. Я пам’ятаю свою шкільну форму.
Пригадуєте шкільні форми радянських часів? Коричневі сукні, чорні фартухи, накрохмалені комірці. У суконь був поділ такий довгий, широкий. Моя тітка Раїса Захарчук-Чугай займалася вишивкою, навіть написала про неї багато книг. Це вона ввела мене у світ мистецтва. Ми жили в селі, й вона привезла мені гердан – маленький такий, вузенький гердан. Він на мене справив таке враження!.. Я тоді в сьомому чи шостому класі була. І, дивлячись на цей гердан, вишила собі весь-весь низ спідниці шкільної форми – ані хрестиком, ані чимось іще, – а просто ниточками. Уявляєте, скільки для цього треба було терпіння? Я сиділа, вишивала й вишивала. Професійно ж почала займатися вишивкою у 1983році. Тоді при Спілці художників створили художньо-виробничі майстерні, і я почала там працювати. Це було також пов’язано з сімейними проблемами, бо молодший синочок якраз захворів, тож мусила сидіти вдома, щоб не віддавати його до садочка. Чоловік трудився один, а які зарплати тоді були в інженерів? Я почала працювати вдома. І з того часу (мені тоді було 30 років) я змінила професію й змінила собі життя.
– Чому вирішили обрати спеціальність інженера, якщо в дитинстві полюбляли вишивати?
– Я добре вчилась, у мене була срібна медаль. До того ж малювала, але радше для себе. Це було село. Там не було таких можливостей для розвитку дитини, як зараз: художні школи тощо. Фах художника для мене тоді був чимось дуже-дуже недосяжним. Нам вбивали в голову: «Ой, це треба вчитися. Ти ніколи цього не досягнеш. Ти ніколи не зможеш і так далі». Я цікавилась, читала про різних художників, але для мене це все одно залишалося недосяжним. А без художньої освіти не можна було вступити до училища чи інституту.
– Чому саме вишиванки, а не, скажімо, картини з бісеру?
– Не можу уявити, яка творчість у вишиванні картин бісером. Я займалась одягом, бо мені це подобалось із самого дитинства. Уявіть, у 83-му році, коли працювала в художньо-виробничих майстернях, треба було зробити зразки, потім із цими зразками ми їхали в Київ, куди з’їжджалися майстри з усієї країни. Там засідала Художня рада і приймала всі зразки, щоб продавати в художні салони. У мене тоді була вишивана блузка і в’язаний гачком костюм з мереживом на грудях – це були мої перші роботи туди. З одягом цікаво працювати через те, що існує ширший простір для творчості. Стільки всього треба компонувати, щоб створювати одяг: дизайн, колір, крій, пошив, технологія, розміри, тканина! А картини вишивати, я вважаю, це одноманітна робота. Колір ти маєш, купила бісер, схему і працюєш.
– Скільки часу ви витрачаєте на одну сукню?
– Ці сукні довго виготовляються. Для вишитих суконь я розробляю етнографічні орнаменти, вони дуже гарно виглядають. Сукні ручної роботи виготовляються по 3-4 місяці. Сукню ж машинної вишивки ледве встигаю за тиждень вишити, а її ще ж і пошити треба. В мене не така потужна машина, промислові набагато швидші. Але я нікуди не поспішаю.
– Нині дизайнери пропонують досить сміливі рішення щодо поєднання вишивки з іншими елементами гардеробу. Як ви ставитеся до подібних ідей, чи можете навести приклади зі своїх виробів?
– Так, маю. В мене були, для прикладу, костюми з шароварами. Тобто замість спідниць були атласні шаровари.
- Без паніки. Просто про складне: Робимо маску за 5 хвилин (ВІДЕО)
- Через кордон Рівненщини колекціонер намагався вивезти цінні реліквії
– Ваші вишиванки були представлені на одній із модних подій Рівного – FashionTime. Намагалися зберегти автентичність чи, готуючи колекцію, більше дотримувались модних трендів?
– Було і те, і те. Є більш автентичні костюми. Але ж цікаво продемонструвати вплив моди, фантазії і себе, як дизайнера. Ось зараз буде фешн-подія. Що я буду показувати? Буду показувати автентичні костюми. Тому що вони вічні, хоча їх потрібно довго виготовляти. Разом із тим, показуватиму нові моделі, які робила взимку. Мені цікаво, як люди на них реагуватимуть, що їм сподобається. Ну й треба добирати колекцію за кольором, за різноманітністю. Я завжди обираю класифікацію «дитячі», «короткі», «парні костюми», «довгі» й після того вже автентичні. Якщо є весільні, то вони завершують колекцію.
– Чи задумувалися над створенням школи вишивання із проведенням майстер-класів?
– Задумувалася над цим ще рік тому, але ніяк її не можу відкрити. Знаєте, чому? Бо мені дуже подобається щось робити самій (усміхається – ред).
Даша БОРИСЕВИЧ
Постійно бути в курсі новин Вам допоможе Telegram-канал газети «7 днів»