Ми звикли думати, що мова – це слова. Але інколи вирішальними є літери. Саме про це говорили в Рівному під час презентації проєкту «Рутенія. Графіка української мови» – про абетку як невидимий фронт, де точиться боротьба за саму можливість бути собою.
У Палаці дітей та молоді нещодавно відбулася подія, яку складно назвати просто презентацією чи майстер-класом. Це було свято, подарунок і водночас глибока розмова про те, ким ми є. Презентація проєкту «Рутенія. Графіка української мови» та майстерка «Пишемо українською» стали знаковою зустріччю для громадської ініціативи «ІнфоВАРТА» й усіх, хто прийшов почути й побачити українську мову інакше.
Подія розпочалася з представлення «Мальованої абетки» – візуальної рутенської казки, створеної вихованцями Палацу для дітей. У її основі – справжні графеми української мови. Шрифт SofiaGold авторства Василя Чебаника став справжньою окрасою видання: кожна літера тут не просто написана, а оспівана у вірші й перенесена у живий образ. Примірник цієї книги став подарунком – символічним і дуже промовистим.
А далі була майстерка. Хочете навчитися писати українською, а не московитською? Тоді – до Анжеліки Корнієнко, каліграфа і керівниці українознавчих проєктів ГО «ІнфоВАРТА». Дві години минули на одному подиху – у здивуванні, концентрації й внутрішньому русі. Як вам – побачити без скла нашу Першокнигу?
Анжеліка Корнієнко – не філологиня, а фізик-теоретик. Людина з унікальним мисленням і глибоким знанням історії України від найдавніших часів. Вона вільно працює з українськими і європейськими джерелами, оперує датами, фактами, статистикою і твердженнями, які змушують замислитися. Її головна теза проста і радикальна: абетка – це джерело сили нації, символ самоідентифікації, невидимий фронт. Гімн, прапор, абетка – три корені. Без власної абетки країна перетворюється на колонію, а її мова – на діалект.
Саме тому після запровадження у 1710 році московитської абетки петром І Україна почала втрачати не лише літери, а й право на власний голос у світі. Сьогодні ті самі імперські наративи доповнені ракетами. Бо Україна – це наш світ.
Чи маємо ми власну абетку? Так. Це Рутенія. Але ми нею майже не користуємося. Щобільше – значну частину її літер у нас просто вкрали. Як і назву, і історію. Графеми Рутенії простежуються в найдавніших цивілізаціях – від Кам’яної Могили й Трипілля до старогрецької, індійської та китайської писемності. Нею написані Остромирове Євангеліє XI століття і Пересопницьке Євангеліє XVI століття. Нею Анна Ярославна залишила своє ім’я на стіні Софії Київської. Вона – у стародруках, козацьких скорописах, гетьманських грамотах і книгах, на яких присягають президенти України.
Василь Чебаник, який розробив понад 60 українських шрифтів, зробив це з чіткою метою – щоб Україну більше ніхто не вважав частиною росії чи «країною андрофагів», як називав північних сусідів Геродот.
На майстер-класі говорили про унікальну літеру «щ», у якій закладено тризуб, про сваргу – трипільський символ руху за сонцем, украдений нацистами, і про літеру z, привласнену рашистами. Згадували, що в нас не рік коня, а рік Люта – вовка, символу Святослава Хороброго. Говорили про глечик із Бахмута з написом на деванагарі, про чумацького вола на гербі Енгельса-Покровська, про найдавнішу українську сопілку віком 40 тисяч років і навіть про походження слова «трактор».
А потім – практика. Ми виписували кожну літеру Рутенії. Це непросто: московитські коромисла заважають. Але дітям було б значно легше. «Сіли на коня, намалювали чубчик…» Вісім ліній – і літера жива.
Для цього Рутенію потрібно визнати на державному рівні, вивчати з першого класу, використовувати в побуті. Тоді слова «Україна понад усе» перестануть бути лише гаслом. Саме ці слова учасники майстер-класу писали на конкурс «Кращий напис рутенією».
Серед учасників було багато дітей. І радієш: вони вже інші. До речі, вихованці Палацу представили спільний міжшкільний проєкт «Мальована абетка», де всі літери написані рутенією. Ці книги є в бібліотеці ПДМ.
Про Рутенію можна знайти різні думки – і захоплення, і критику. Хтось назве ідею поширення писемності з Руси-України утопією. А хочеться, щоб Україна нарешті була центром Європи, а не полем бою за цивілізований світ.
Починати варто з себе – з усвідомлення, хто ми й звідки. Тоді ми ніколи не станемо колонією. Поки ж за це платять наші хлопці. Бо ми – армія переможців. Історія це вже доводила.
Хочемо писати українською? Є підручники, є сайт, є відео. Потрібне лише бажання. І внутрішня згода бути собою.
Мирослава ЖОВТАН
Редактор сайту «Сім днів» і журналіст стрічки новин. Працює з оперативною інформацією, готує новини та долучається до створення авторських матеріалів для сайту.
Має значний досвід роботи у медіа. Протягом 1991–2009 років був технічним редактором газети “America” (Філадельфія, США), де відповідав за дизайн і верстку, підготовку графічних матеріалів, фоторепортажів та готового макету видання.
Володіння англійською мовою використовує для перекладу матеріалів, підготовлених у межах грантових проєктів, які редакція публікує на окремому піддомені для іноземних читачів.