Минають роки, залишаючи по собі незабутні спогади. Ось і зараз якось несподівано сплив у пам’яті першовересень уже далекого 2002 року. Літо збігло, як грудневий день. До нас прийшов синьоокий красень-вересень і чарівним дзвоном зазирнув до школи, яка наповнилася пташенятами-першокласниками, по-дорослому серйозними випускниками і мудрими наставниками-вчителями.
Того дня я переступила поріг храму науки, ЗОШ №4, 35-й раз, хоча за плечима мала 42 роки педагогічного стажу. Дивилася на себе з далекого многоліття, аналізую свій шлях і пишаюся тим, що так багато років була охоронницею найбільшого скарбу нашого народу – української мови.
Вже в тому році на своїх перших уроках використала книгу Лешка «Доля моєї мови», матеріали парламентських слухань у Верховній Раді України в березні 2001 року. Це офіційне видання носить назву «Обережно, мова», а також статтю Ол. Назаренка «Українська мова – основа мов усіх народів».
На уроках рідної мови мої учні записували і аналізували думки відомих людей про мову. Наведу кілька прикладів.
- «Втрачаючи рідну мову, народ втрачає разом з нею і своє духовне надбання» (О. Єфименко).
- «Кожний народ доти народ, доки володіє власною мовою» (Чінгіз Айтматов).
- «Народ, що не усвідомлює значення рідної мови для свого вищого духовного життя й сам її зрікається, чинить над собою самовбивство» (П. Шафарик).
- «Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім’я людини» (Гердер).
Учні замислилися і над такими висловлюваннями і самостійно оцінили їх. Катерина II писала: «Дабы хохлы не смотрели, ако волки в лес, надо учинить им повсеместное обрусение». А учитель харківської гімназії Селіванов залишив такі «спогади»: «Мы застали в училищах Харькова учителей, что так и резали по-украински с учениками; да мы, новоприбывшие учителя, по распоряжению начальства, сломили их и приучили говорить по-русски».
А чи можемо ми бути спокійними, читаючи в газеті «Крымская правда» такий Смоліна опус: «Украинский язык єсть искусственный, изобретенный жаргон, пропитанный польским языком. Нет никакого украинского языка. Это не существует, это искусственно придуманный язык, язык черни».
Я вже згадувала статтю О. Назаренка «Українська мова – основа мов усіх народів». Вчений доводить на багатьох-багатьох прикладах питання мови основи і так званої спільності слов’янських мов. «Чому, – запитує автор, – українські слова, вислови, присутні у багатьох мовах світу? Хіба «жаргон» поселився б там?». Цікаво: українське слово мати в полінезійській мові – матка, українське дякую – там такін, українське губа – там ґубі, українською ймення – китайське мення, українською човен – китайською чуань. Хіба тут не очевидна українськість? Візьмемо китайське слово «джонка» й українське донка – «човен з пласким дном» . Є витвором нашої мови – заткнути, затикати, перетикати, задинати – днити, ставити дно. Хіба не звідси і назва бездонного потоку річок: Дунаю, Дінця, Дністра, Дніпра (Бористен – (грецьке) порожисте дно). Дністер – дно стрімке. Річка Ден протікає біля Лондона – від українського линке – вологе дно, ріка Йордан – від українського вируюче дно. Вир і дно – Йордан. Є над чим задуматися, що наша мова є взірцем для інших мов, які й досі зберігають нашу лексику і нашу ідіоматику.
Говорячи про українську мову, ми, вчителі, повинні водночас уявляти і сприймати мовну ситуацію в Україні. На уроках рідної мови маємо торкнутися цнотливої дитячої душі, розповідати-проспівувати про тиху колисанку, світлий образ матері, тиху веселку в небі, навчімо милуватися тендітною травинкою, ширянням лелеки, нічним співом солов’я… Але вже за порогом школи, на жаль, в юну дитячу душу іде потоком далекий від досконалості чужомовний мотлох.
Тетяна ПІЯР, просвітянка