Пиячили, грабували, ґвалтували…
Нові документальні свідчення «подвигів» радянських вояків на теренах Рівненської області оприлюднила Громадська організація «Центр досліджень визвольного руху», опублікувавши низку документів з архіву внутрішніх військ НКВС. Документи охоплюють період 1944-1947 років.
Нещодавно на сайті «Центру досліджень» було оприлюднено кілька десятків оригіналів документів про перебування внутрішніх військ НКВС в Україні в післявоєнний період. У багатьох з них ідеться про діяння «енкаведистських» вояків на Рівненщини. Цікавість до таких документів у наш час пояснюється, в тому числі, й схожістю дій «визволителів» зі сходу тепер і 80 років тому. Ці документи – докази справжніх цілей перебування в Україні підрозділів НКВС і методів якими вони діяли. А ще – розкривають справжню суть радянських «героїчних» вояків, їхнє ставлення до населення Західної України, та й українців загалом. Ці документи руйнують насаджуваний десятиліттями радянською пропагандою міф про «червоних визволителів».
Пиятика, грабежі, мародерство, нехлюйське ставлення до несення служби з навіть летальними наслідками, ДТП через нехтування Правилами дорожнього руху – це далеко не всі «подвиги», якими «прославилися» вояки підрозділів внутрішніх військ на теренах нашої області. У цій же підбірці чимало документів-рапортів про «зачистки» на хуторах і селах Рівненщини, в результаті яких перераховано десятки і сотні вбитих «бандитів». Звісно, до останніх зараховували практично всіх, хто потрапляв під такі «акції».
Здебільшого свої «подвиги» «енкаведистські» вояки здійснювали в нетверезому стані. Пиятика була одним із основних видів «дозвілля». Практично в кожному рапорті про надзвичайну подію йшлося про нетверезих військовослужбовців. Дуже часто пригоди закінчувалися плачевно – тілесними ушкодженнями. Або й смертю. Для прикладу, в одному з рапортів йшлося про те, що «сержант Суботкин совершил самовольную отлучку, напился пьяным и заснул на кладбище. Во время сна у него было похищено оружие». В результаті сержант опинився у штрафбаті.
Інша п’яна пригода закінчилась воєнним трибуналом. Старший групи, яка охороняла сінокіс на лузі над річкою Стир, сержант Шевченко побачив на лузі коней, які належали мінометній батареї. Попри заперечення мінометників, п’яний сержант забрав коней і подався до розташування своєї частини. Далі мовою оригіналу:
«Командованием батареи …была організована погоня. Сержант Шевченко, …подняв в ружье еще 3-х красноармейцев, …вооружился карабином і выехал навстречу погоне. Встретившись с погоней, открыл огонь, после чего залег в окоп и предложил сдать оружие, что и было виполнено. Сержант Шевченко, забрав у красноармейцев минбатареи оружие и лошадь, стал уходить… В это время находившийся на противоположном берегу реки красноармеец минбатареи произвел выстрел, в результате чего ранил в левую щеку сержанта Шевченко».
Глушити рибу – ще один масовий вид дозвілля (часто поєднуваний з пиятикою) серед вояків-«енкаведистів». Нерідко з трагічним фіналом – відірваними кінцівками, а чи й смертю, бо знаряддями «риболовлі» зазвичай були гранати. Рапортів про це серед оприлюднених архівних документів також чимало. Звичним було серед радянських вояків і з’ясування стосунків за допомогою вогнепальної зброї. Звісно ж, у стані алкогольного сп’яніння. Нерідко такі змагання закінчувались фатально. Про непоодинокі випадки, коли «червоні визволителі» не гребували привласнити все, що погано лежить, або навіть спустошити кишені своїх же братів по зброї, ідеться в численних рапортах, оприлюднених на сайті «Центру досліджень визвольного руху». Бувало, навіть з убитих ними ж побратимів, з мертвих, знімали одяг, взуття, годинники…
Один із подібних випадків трапився 23 червня 1944 року на трасі Дубно – Рівне, де червоноармійці обікрали не лише місцевих цивільних, а й військовослужбовців другої мотострілецької дивізії внутрішніх військ НКВС. На пропускному пункті при виїзді з Дубна у військову автівку, що везла продукти харчування до Рівного, опів на одинадцяту вечора попросилися двоє подорожніх військових. На шляху до Рівного вони зупинили авто біля сільського будинку, щоб роздобути в господарів закуску і розпити горілку, яку мали при собі. Під час застілля (в ньому очевидно брав участь і водій авта) військові під приводом вийти «по нужді» тихо пройшли до сусідньої кімнати, де зі скрині господарів вкрали все, що там знаходилось. Окрім цього, червоноармійці прихопили з кабіни водія автомат, який той там залишив, і зникли в невідомому напрямку. Розшукати їх так і не вдалося. Водія віддали під суд воєнного трибуналу.
В оприлюдненій підбірці архівних документів чимало звітів про так звані зачистки «енкаведистами» сіл і хуторів Рівненщини від бандитів, якими вони вважали практично всіх мешканців нашого краю.
Чимало трагічних історій, які стосувалися поводження радянських вояків з місцевим населенням, можна прочитати, зокрема, в багатотомнику «Реабілітовані історією: Рівненська область» (книга ІІ). Причому такими «подвигами» відзначалися і партійні та інші керівники. Наприклад, 21 серпня 1944 року в селі Железниця секретар Морочнівського райкому Кпб(У) Костіков проводив збори, куди «опери» райвідділу НКВС доставили двох селян, начебто членів ОУН. Костіков, зазначивши, що бандити будуть привселюдно повішені, тут же організував суд, оголосивши себе прокурором. Після винесення вироку селян повісили привселюдно на сільському майдані. І що ж Костіков? Через два місяці на бюро обкому партії йому …оголосили догану – за «порушення радянського революційного законодавства».
…Черговий випадок свавілля «енкаведистів» стався в селі Чудель Клесівського району. Тамтешній начальник відділу з боротьби з бандитизмом місцевої міліції Акімов застрелив 60-річну мешканку за те, що вона відмовилась видати йому самогон. За цей злочин міліціянт відбувся суворою доганою по партійній лінії. У тому ж районі секретар райкому Стрельцов наказав провести незаконний обшук в ешелоні з польськими переселенцями, під час якого в людей забрали кошти, цінності, майно. Усе було привласнено Стрельцовим та місцевим прокурором.
Шокуюча розповідь історика, професора, голови правління Рівненської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Андрія Жив’юка:
– У селі Бармаки, неподалік Рівного, п’яний «емгебіст» Одинець, виконуючи «оперативне завдання», забрав місцеву дівчинку 8-ми років і зґвалтував її. Оскільки дитина була глухонімою, то, вочевидь, сподівався, що вона не зможе нікому нічого повідомити. Однак дівчинка вдома якось по-своєму пояснила матері, що з нею трапилось, а згодом упізнала насильника під час розслідування. Зловмисник усіляко намагався уникнути покарання і заперечував свої дії. Спочатку його покарали, однак пізніше трибунал скасував це покарання «за недоведеністю».
Світлана КАЛЬКО