“Синдром річниці”

Світлані 35 років. Вона – успішна жінка, працює начальником відділу однієї поважної установи, має пристойну зарплату, друзів. Але ще й досі незаміжня. Чоловіки з’являються в її житті, але або самі зникають після кількох побачень, або вона з ними відмовляється зустрічатися. А ще є одна незрозуміла річ: щороку наприкінці липня зі Світланою відбуваються якісь «катастрофи».

Почалося все на п’ятому курсі університету, коли вона проспала державний екзамен. Якби подруги не примчали за нею на таксі, то диплом вона б отримала тільки через рік. Наступного року наприкінці липня Світлана поламала руку, ще через рік – отруїлася, потім захворіла такою ангіною, що потрапила до лікарні. Потім впала у депресію, а згодом мало не потрапила під машину. І так щороку.

Якось під час влаштованих із найближчою подругою посиденьок і під настрій Світлана розповіла неймовірну сімейну історію, котра змусила Тетяну здригнутися. Вона – старша донька у заможній родині, батьки медики. Молодший брат теж лікар. У нього все чудово. Він одружений, має діток. Так сталося, що Світлану виховували не батьки, а дідусь. Її мати ще на першому курсі вийшла заміж за свого однокурсника. Через рік з’явилася Світлана. Мама хотіла залишити навчання, але дідусь наполіг на тому, щоб донька довчилася, тож забрав дівчинку до себе.

Коли Світлана розповідала Тетяні про свого дідуся, то в неї навіть вираз обличчя змінився: з твердого і впевненого на м’який і ніжний. Дідусь був великим чиновником фінансового управління. Мав персонального водія і величезну квартиру. Він найняв няню на будні дні, а всі вихідні проводив з внучкою. Виявилося, що молоді батьки назвали дівчинку Оленкою, але дідусь наполіг, щоб дитині змінили свідоцтво про народження і записав малу Світланою. Так звали його покійну дружину. Він так її кохав, що після смерті дружини більше не одружився. Вони побралися, коли їй було 16, а йому 28. Через це заміжжя бабуся закінчувала не звичайну школу, а вечірню. Тільки після того, як народилася мама Світлани, бабуся вступила до інституту. На п’ятому курсі, незадовго до отримання диплома, вона потрапила в аварію і загинула. Після смерті дружини дідусь не знайшов у собі сил піклуватися про семирічну доньку і віддав її бездітній сестрі…



Та час затягнув рани, і він отримав «другий шанс» у житті. Давши онучці ім’я покійної дружини, він прирік її на те, що вона проживала не своє, а чуже життя. Порівняння з бабусею, котру він обожнював, вибір для онуки того ж університету, в котрому навчалася дружина, – навіть цього достатньо, щоб зрозуміти, як життя повторюється. Коли Світлана закінчувала п’ятий курс, у дідуся стався серцевий напад. Він помер через кілька днів. Ситуація дивним чином повторилася: тоді дідуся залишила дружина, тепер він залишив онуку. У психологів є термін «синдром річниці».

Для Світлани кінець липня – подвійна річниця. Вона проспала екзамен, бо її символічне життя бабусі завершилося у той період… Тетяна порадила Світлані звернутися до психологів. З того часу минуло кілька років. Перше, що зробила, – змінила ім’я. Повернула собі те, котрим нарекли батьки. Її в родині тепер всі називають Оленкою. Вийшла заміж, народила сина, дуже щаслива. І найголовніше – в кінці липня з нею більше нічого поганого не відбувається! Вона їздить на кладовище, кладе квіти на могили дідуся і бабусі і так віддає свої сімейні борги.

Лідія ПРИМАК

Постійно бути в курсі новин Вам допоможе наш Telegram

Діліться корисною інформацією з друзями: