fbpx

У фудокан карате-до немає межі вдосконалення і розвитку

Як запевняє президент Федерації фудокан карате-до України, майстер спорту України, чемпіон Європи, суддя міжнародної категорії, володар п’ятого дану Віктор Сидорович, найбільше досягнення не в нагородах його учнів, а в набутій ними на тренуваннях базі знань і навичок, які допомагають їм бути успішними у житті.

Школа традиційного фудокан карате-до Віктора Сидоровича належить до найстаріших центрів бойових мистецтв не лише Рівного, а й України.

За майже сорок років плідної роботи через руки її засновника і незмінного наставника пройшли тисячі вихованців, сорок п’ять з яких (четверо – цього літа) досягли рівня чорного пояса. Близько сотні з них свого часу стали переможцями престижних всеукраїнських змагань, а десятки – чемпіонами і призерами європейських та світових чемпіонатів і кубків.

7 днів у ТелеграміСвіжі новини для тих, у кого мало часу

Новини які не потрапили на сайт ми розміщуємо в Телеграмі Підпишись

Чого вчать у Школі традиційного фудокан карате-до і що цінніше, ніж просто здатність постояти за себе? Про це та інше журналіст «Сім днів» допитувався у свого титулованого співрозмовника.

– Багато батьків, віддаючи своїх дітей до бійцівських клубів хоче, аби їхні нащадки навчилися битися. Чи не кожен бачить у своєму спадкоємцеві другого Кличка чи Усика. А коли ті виходять на ринг і зазнають поразок, розчаровуються як батьки, так і діти.

– Скажу більше: дитина може зазнати непоправної психологічної травми. Підліток вважатиме, що він слабкий. Він буде панічно боятися не тільки ще раз вийти на ринг, а й зустрітися з будь-якою агресією на вулиці. А відтак, уже ставши дорослим, він буде опускати руки перед різними життєвими труднощами.

– То чи не краще в юному віці акцентувати увагу більше на інтелектуальному розвитку, давши можливість дитині бути дитиною (гратися і розважатися), аніж змушувати ходити на виснажливі тренування?

– Відповідь знайдете у так званій «золотій середині». Не можна бути виключно «ботаном» чи тільки «качком». До того ж фізичний розвиток – багатогранний.

Чим хороші бойові мистецтва? Вони поєднують у собі дві половинки одного цілого. Займаючись східними єдиноборствами, дитина, по-перше, розвивається фізично. Причому вона стає природно сильною, а не горою штучно накачаних м’язів, що дуже шкідливо для здоров’я. По-друге, освоюючи бойове мистецтво, розвиваєшся інтелектуально і духовно. Бо бойові мистецтва базуються на філософії.

Ця філософія наявна у вихованні навіть малолітніх дітей. Тобто ти змушуєш дитину думати, а отже, прищеплюєш звичку мислити, коли вона будь-що робить: що, як і для чого? Виходить, дитина чи підліток розвивається комплексно: інтелектуально, духовно і фізично.

Більше того, бойові мистецтва базуються на моральному кодексі та певних принципах. У тому числі на повазі до старших, батьків, учителів, друзів. Та багато чого ще дає заняття бойовими мистецтвами.

– А що з усього надбаного на тренуваннях може пригодитися в житті найбільше?

– Легше перерахувати те, що може не знадобитися, аніж те, що, як на дорозі, знайдеться у повсякденному житті. Для прикладу, самоконтроль і самодисципліну, яку прищеплюють на заняттях східними єдиноборствами. До того ж дисципліна, зокрема, повинна бути не механічною, а усвідомленою: дитина мусить розуміти, що вона робить і для чого. Але й цього замало.

Вона може бути дисциплінованою, фізично розвинутою, однак у неї може не бути духовного стрижня. Що таке духовний стрижень? Це розуміння того, що нинішня дитина – це насамперед майбутній мужчина, батько, громадянин, захисник тощо. Підліток має розуміти, що знання, які йому передають, принесуть у подальшому його житті користь. Тому в дитині необхідно розвивати бажання знати. Вона, як я вже казав, повинна розвиватися не тільки фізично, а й інтелектуально і духовно. І все це не повинно обмежуватися бойовими мистецтвами. Дитину треба привчати до пізнання всього: себе, оточуючого світу, всесвіту.

– Але все ж таки бойові мистецтва – не гімнастика і не шахи. Тут вчать битися. Чи не може це вміння бути використаним на службі ЗСУ?

– Почнемо з того, що техніка традиційного карате-до базується на прийомах захисту. Можна, звичайно, й нападати. Але якщо це стосується вулиці, то, як учили великі майстри східних бойових мистецтв, найкращий той бій, якого не було. Скажу більше. Якщо людина, котра займається бойовими мистецтвами, розвивається правильно, у нею мізерний процент ймовірності того, що вона потрапить у конфліктну ситуацію. Не кажу вже про те, що вона спровокує конфлікт, проявляючи агресію. Вона просто уникатиме таких ситуацій. До того ж буде заздалегідь бачити, як вони виникають, бо буде відчувати простір і людей на енергетичному рівні.

Цього, думаю, прагне кожен. І якщо в людини є хороший учитель, який навчить, як це робити, то життя, будьте певні, вдалося.

Найцінніше, на мою думку, це прищеплена відповідальність за свої дії, вчинки, думки, почуття. Коли людина розуміє, що таке відповідальність, то тричі подумає перед тим, як щось зробити.

– То ви вчите не застосовувати карате на вулиці?

– Ні. Чому ж? Можна застосувати свої знання і навички, щоб захистити себе чи своїх близьких. Але в крайньому разі. Хоча треба прагнути, аби таких ситуацій не було взагалі. І їх не буде, якщо людина сумлінно займається бойовим мистецтвом. Бо це шлях пізнання як самого себе, так і навколишнього середовища.

На жаль, батьки вимагають, щоб їхні діти стали мудрецями відразу. Але такого не буває. Запишіть семирічну дитину, скажімо, в музичну школу і скажіть, що ви хочете, аби за півроку вона грала вам симфонію Бетховена. Та дитина за півроку не встигне навчитися гаму грати. То що ви від неї хочете?

Найкраще про підготовку в нашому клубі говорить наше гасло: «Тепер ти кращий, ніж учора, а завтра – кращий, ніж тепер!»

– Карате може займатися будь-хто чи треба мати якісь особливі задатки?

– Карате-до – це бойове мистецтво, яким може займатися будь-хто і в будь-якому віці. В Японії дітей починають вчити карате з чотирьох років. Але не біда, якщо тобі 60 чи 70. Коли я був у Японії, мій учитель доручив мені вести заняття в групі, в якій займалися 60-75 річні японці. Кожна людина займається на рівні своїх фізичних можливостей.

Карате – це не тільки фізичні рухи. 50 відсотків занять відводиться духовній роботі. А духовний розвиток у будь-якому віці добрий. Засновник сучасного традиційного карате-до Гічін Фунакоші казав: «Карате треба займатися не для перемоги чи поразки, а для розвитку особистості». Цим усе сказано.

Спілкувався Василь ГЕРУС