Тріумфальне повернення рівненської боксерки в спорт після дворічної перерви

Діліться корисною інформацією з друзями:

Колишня капітанка збірної України з боксу та семиразова чемпіонка України Іванна Крупеня, яка працює в Патрульній поліції Рівного, нещодавно взяла участь у Чемпіонаті світу серед поліцейських та пожежників.

Вийшовши на ринг після дворічної перерви, рівнянка у нідерландському Роттердамі, виступаючи навіть не у своїй звичній ваговій категорії 57 кг, а в 60 кг, виборола золоту нагороду. Про те, як боксерка в умовах війни готувалася до престижного міжнародного турніру, Іванна Крупеня розповіла журналістці газети «Сім днів».

– Два роки тому ви змушені були тимчасово покинути бокс через травму. Що мотивувало вас знову взяти участь у змаганнях?

7 днів у ТелеграміСвіжі новини для тих, у кого мало часу

Новини які не потрапили на сайт ми розміщуємо в Телеграмі

– У першу чергу той фактор, що це були Всесвітні ігри саме серед поліцейських. Я не думала, що ще повернуся в спорт. Упродовж цих двох років було дуже багато пропозицій. Пропонували, зокрема, повернутися до збірної. І в MMA мали бути такі серйозні промоушени, як «Invicta». Вони завжди «тримають руку на пульсі» і час від часу запрошують мене взяти участь у турнірах. Це дуже вагомі для кар’єри змагання. Але ні, я «зав’язала». Зрозуміла, що у мене нове життя, нова робота. І тут прийшла пропозиція від Федерації боксу України. Мені надіслали афішу цих змагань і я подумала: «Якщо зараз не спробую, – шкодуватиму решту життя». Прийти в поліцію, а тут відбуваються Всесвітні ігри серед поліцейських! Вони рідко бувають, а в мене була можливість поїхати.

– Чи вплинула війна на ваше рішення і підготовку?

– Спочатку я погодилась. А коли розпочалась війна, уже ніхто про це не згадував. Я три місяці працювала, патрулювала. У нас був дуже насичений графік роботи. Тож лише за півтора місяці до чемпіонату вирішила таки поїхати. Насправді це було дуже ризиковано. Боялася, щоб не було рецидиву травми. Але Господь допоміг, ми таки змогли. Хоч було дуже складно.

– Як поєднували тренування з роботою у Патрульній поліції?

– Керівництво пішло мені назустріч. Дозволило повноцінно тренуватися, робити все, що потрібно. Тобто в цей період я не працювала, а тренувалася двічі на день. Але півтора місяці – це дуже мало. Насправді для участі в таких змаганнях потрібно тренуватися рік, провести не одні змагання. Спочатку силові навантаження, потім спеціальна підготовка. Мова йде про цілу систему, де процес підготовки відбувається зовсім інакше.

– Всесвітні ігри серед поліцейських та пожежників. Наскільки вони масштабні?

– Це як Олімпійські ігри. Але лише для поліцейських. Було понад 10 тисяч учасників, які змагалися у семидесяти видах спорту. Роттердам був увесь у прапорах і логотипах цих змагань. Не було звичного духу конкуренції, усі підтримували один одного. Можливо, я це відчула, бо до українців усі дуже добре ставилися. Мені розповідали, що коли на відкритті Всесвітніх ігор ішла делегація з України, то увесь стадіон підвівся на ноги.

– Ви пробули в Роттердамі тиждень. Що відбувалося впродовж цього часу?

– Я тренувалася, відпочивала. Мала трохи часу на ознайомлення, прогулянки тощо. Але особисто для мене найважчими були моменти, коли вдома лунала повітряна тривога. Я виїхала за кордон і настільки чутливо почала реагувати на звук сирени… Це був найбільший фактор стресу. Тому, що я була в безпеці, а мої рідні – ні. Навіть не очікувала від себе такої реакції. Мені пощастило, що у Роттердамі живе моя подруга Вікторія. Вона працює у військовій поліції, близька мені по духу. Так співпало, що у неї накопичилися вихідні, тож вона нам дуже багато допомагала, звозила нас на море. Я дуже люблю коней, то вона мені їх показала. Голландія славиться своїми породистими скакунами. Ми з’їздили у місця, де подруга раніше тренувалась. У цей час перед змаганнями потрібно багато позитивних емоцій, щоб підняти свій дух.

– Відомо, що вам дали лише один поєдинок і у вищій ваговій категорії. Наскільки це ускладнило ситуацію?

– Я ніколи в житті не боксувала у ваговій категорії 60 кг. Це могла бути вища суперниця, антропологічно могла мати довші руки. Через це трохи хвилювалася. Але коли якісь сумніви закрадались, казала собі: «Іванко, ну подумай, там хлопці, які зараз на передовій. Подякуй, що ти жива, здорова. Всі твої рідні і близькі там». Щоразу, коли мені було важко, я зупинялась на хвилину і думала про те, що нашим захисникам ще важче.

– Іванно, чи побачимо ми вас знову на рингу? Чи зараз у пріоритеті все ж робота у Патрульній поліції?

– Поки що хочу відпочити, набратися сил. Щоб щось планувати зараз, я не в тому тонусі. Зараз дуже емоційно й фізично виснажена. А для того, щоб приймати якісь рішення, ти дійсно маєш бути в плюсі. Ти маєш бути об’єктивною, з холодним розумом.

Спілкувалася Надія КРИВКО