«Воскреситель замків», почесний житель Дубна Борис Возницький цими днями міг би святкувати 98-річчя. Видатний український музейник, багаторічний директор Львівського національного музею мистецтв, Герой України народився 16 квітня 1926 року в селі Ульбарів Дубенського району.
Багатолітня невтомна праця мистецтвознавця була присвячена порятунку, відбудові та збереженню памʼяток нашої історії та культури. Саме Борис Возницький повернув з руїни і забуття Олеський замок, працював над відновленням Підгорецького та Дубенського замків. А за його ініціативи стародавні замки Галичини: Олеський, Золочівський, Підгорецький і Свірзький, були об’єднані у так звану «Золоту підкову».
Імідж «друга привидів»
«Я з цим легендарним директором Львівської картинної галереї познайомився в кінці квітня 1993 року, коли проходив стажування в Олеському замку, – поділився на своїй сторінці в соцмережах спогадами про Бориса Григоровича Возницького художник-реставратор Державного історико-культурного заповідника Острога, мистецтвознавець, краєзнавець, історик Микола Бендюк. – Практика проходила насичено, цікаво, роботи було багато.
Якось у кінці робочого дня, коли вже надворі потемніло, на завершення практики директор запросив усіх стажувальників до свого кабінету. Великий масивний стіл був заставлений горнятками з чаєм і печивом. Господар розмістив усіх дівчат обличчям навпроти дверей, хлопців – спиною до виходу і запросив пригощатися.
Співробітники музею багато розповідали нам про всілякі легенди, байки, бувальщини, цікаві й анекдотичні випадки, правдиві й малоймовірні історії чи навіть явні нісенітниці. До всього ми ставилися з цікавістю й розумінням, навіть до легенди, що Возницький дружить із привидом Павла Жолкевського, гетьмана Речі Посполитої.
Кімната-музей Бориса Возницького в Дубенському замку.
І ось у розпал імпрези (а двері кабінету чомусь були відчинені навстіж) у темному коридорі промайнув чийсь невиразний силует. Хлопці не помітили його, а дівчата зауважили, бо сиділи обличчям до дверей. Дівчатам здалося, що то був Павло Жолкевський, їм стало моторошно. Вони почали перешіптуватися між собою. Господар, ніби нічого не трапилося, продовжував щось захоплено розповідати. Дівчата напружено чекали, що буде далі. Але, на щастя, привид більше не з’явився.
Зрозуміло, що Борис Григорович пожартував над довірливими, емоційними стажувальницями, бо у хлопців такі вибрики навряд чи пройшли б. А так, напевно, дотепний господар попросив когось зі своїх співробітників одягнути реконструкторський костюм і зіграти невеличкий спектакль.
Такими жартами Борис Григорович підтримував свій легендарний імідж «друга привидів». Коли ж ми в нього запитували про те, чи він дійсно дружить з Жолкевським, то у відповідь він нам лише багатозначно усміхався.
Таких всяких цікавих з прихованим підтекстом розповідей було багато.
Це і про скарби тамплієрів, сховані на Волині, і що треба засунути палець до загадкового каменя біля Золочівського замку, і про пошуки поховань гетьмана Івана Виговського, і ще багато чого».
Постаті запалюють своїм прикладом
Уже значно пізніше Борис Возницький розповідав Миколі Бендюку, що ще «за Польщі», в 1939 році, він з мамою приїжджав до острозького музею (рідне село Возницького – Ульбарів, розташоване за 40 км на захід від Острога).
«Оглянувши експозицію в замку, – продовжує Микола Миколайович, – хлопець познайомився з директором музею Йосипом Новицьким, який і став йому прикладом у наслідуванні та вибору професії музейника. На той час Новицький, посварившись із польською владою, створив свій приватний музей, в який також запросив ще зовсім юного Бориса з мамою. Гарне ставлення до підлітка і цікава екскурсія запам’яталася Борисові Григоровичу на все життя.
В той таки час до Острога, але з радянської частини України навідався ще зовсім малий Володька Овсійчук (Володимир Антонович Овсійчук – український мистецтвознавець, педагог, – ред.), село якого розташоване за 20 кілометрів від Острога. Він також відвідає музей в Острозі й захоче стати музейником.
Згодом Володимир Овсійчук і Борис Возницький потоваришують, хоча й конкуруватимуть на шляху становлення мистецтвознавства і музеїв України. Обидві ці постаті стали для мене прикладом. Я теж музейник і багато чому вчуся до цього часу в них, читаючи розповіді про них або по-новому перечитуючи їхні книги.
Так, нещодавно теж став другом привидів арт-кластеру Острозької академії»
У замку відкрили кімнату-музей Бориса Возницького
З нагоди дня народження Бориса Возницького минулого тижня в Дубенському замку відкрили виставку «Воскреситель українських замків».
Події передував молебень у каплиці Божого пророка Іллі в надбрамному корпусі замку, далі урочистості продовжились у палаці князів Любомирських. Присутні переглянули документальний фільм польської режисерки Малгожати Потоцької «Охоронець минувшини», відзнятий ще за життя Бориса Возницького у 2004 році.
Фільм презентувала донька батька українських замків Лариса Возницька-Разінкова – екс-директорка та реставраторка Львівської національної галереї мистецтв, доцентка кафедри реставрації Львівської національної академії мистецтв, голова Асоціації реставраторів Львівщини.
Вона ж разом із директором заповідника Леонідом Кічатим урочисто перерізала стрічку на відкритті виставки, яка згодом стане кімнатою-музеєм Бориса Возницького. Більшість експонатів для виставки надала донька Героя України.
Лариса Возницька-Разінкова також презентувала книгу «Собор Бориса Возницького», що вийшла друком у 2019 році.
«Понад пів століття Борис Возницький присвятив порятунку, охороні та збереженню пам’яток культури і мистецтва. За час його керівництва врятовано тисячі творів мистецтва, а Галерея стала одним із найбільших художніх музеїв України. Виховав цілу плеяду молодих музейників», – зазначила начальниця управління культури і туризму Рівненської ОДА Любов Романюк.
Борис Возницький понад усе любив свою Батьківщину, її історію та культуру. Завдяки його невтомній праці збережено та відновлено десятки замків і пам’яток історії та культури України.
Олеся СТЕЛІГА
Читайте також: Переселенці випікають паски, щоб привітати потребуючих у Дубно
- Остеоартроз – це не старість і не вирок
«Болять суглоби» – відчуття, яке може супроводжувати декілька хвороб, у тому числі й остеоартроз. Що робити, якщо вам встановили такий діагноз?
