Берегиня традицій свого краю живе у Немовицькій громаді на Рівненщині. Марія Данилівна Одарчук знає та виконує дуже багато старовинних псалмів, колядок, весільно-обрядових та інших пісень.
«Приїздіть! У нас така колоритна бабуся!» – потелефонувала днями моя колега з Немовицької громади Оксана Матюк, спеціалістка з культури в місцевій сільській раді. Мова йшла про 80-річну Марію Данилівну Одарчук, яка знає та виконує дуже багато старовинних псалмів, колядок, весільно-обрядових, поховальних, сирітських пісень тощо. Розповідає Ірина РАЧКОВСЬКА-БАКОВЕЦЬКА, директорка Рівненського обласного центру народної творчості.
Вона з Іллею Закіровим, студентом-фольклористом з КНУ, годин зо три записували спів і розповіді Данилівни та її активної до розвитку традицій у селі доньки Антоніни.
Берегиня традицій свого краю
Пані Марія розповіла про особливий звичай у селі Немовичі – «Старці» на Варвари. Група молоді переодягається у старців (бідних людей, які колись ходили просити милостиню) і ходять ввечері на свято Варвари по хатах – віншують і просять щось дати. Їх обдаровують, а хто надумає уникнути цього, то старці нароблять шкоди біля хати, у дворі, з домашнім господарством. Скоріше, така традиція пов’язана з частим перебуванням у селі справжнього старця, про якого згадує Марія Данилівна, що приходив у період її молодості на місцевий сільський базар і співав псалми, грав на гармошці й виконував старовинні народні пісні, розповідав притчі та багато молитв. Одну з таких жінка запам’ятала й до цих пір нею молиться:
На Божой гори церковка стояла,
Там Божа Мати спочивочок мала.
Пошов до її Син її: «Матьонко любезная!»
А вона каже: «Сину не спала,
Тебе в сни видала:
по темний ліс подведено,
терновим винком наложано,
под нихти цвахи забивано,
християнску кров розлівано».
В неділю пораненько
Зойшло сонце раненько,
Взяла Мати Сина за рученьку,
Повела на утреню,
з утреня на службу,
Із служби на море.
На мори камень лежить
На камені престол стоїть
На престолі книги лежат і свічки горять
Стоїть Бог, головку склонив:
«Ох ти Петре, ох ти Павлє,
Не бойтеса мої муки,
Возмите хреста в руки
Пойдите по всому свиту,
Скажите старому, малому,
Убогому і багатому, –
Хто буде Божої Матьонки сон пам’ятати,
Не буде в води потопати,
В вогні помирати
І з наглої смерти помирати.
Царски Ворота одчиняцца,
А пекельні зачиняцца
І Господь Бог вселицца».
Господи Боже, занеси мою душу
До святого Єрусаліма,
Де Господь Бог спочиває
Тило й душу очищає.
Марія Данилівна та її донька Антоніна розповіли, що в їхньому селі та безпосередньо в їхній родині до цих пір на поминальні дні, особливо перед Різдвом, проводять обряд «святкування Дідів і Баб» (коли в домівки приходять душі померлих родичів) – коли всі повечеряють, їжа залишається на столі, тільки замінюються чисті ложки (виделки не можна, бо душі можуть поранитися). Все це залишається на ніч. Декому з села, хто не дотримується обряду, вночі сняться померлі родичі, що хочуть їсти, а їх не пригощають…
Колисанки для дітей і дорослих
Знає Данилівна й цікаві колисанки як для діток, так і жартівливі для дорослих про «мамку одну, а батьков п’ять». Показала свої хустки, які ще за польські злоті купувала, а також автентичні сорочки й фартушки, які сама шила й вишивала гладдю.
Вона неймовірно натхненна жінка – дуже багато молиться за Україну і свій народ. Щиро бажає, щоб усі українці дожили до її літ і ще й пережили! Дай Боже бабі Марії ще довго залишатися берегинею традицій свого краю, а її родині – достатку та щасливої долі у своїй, нашій державі!
- Життя з чистого листка
Ірина Геворгян – із Горлівки, що на Донеччині. Вторгнення окупантів у 2014 році вигнало її родину з рідного дому, змусило покинути розкручений бізнес. Спочатку сім’я перебралася у Костянтинівку, а з початком повномасштабного вторгнення – у Рівне. Ірина розповідає про себе…
Читайте також: