fbpx

Книга віршів Любові Терешко «Пульс видноколів»

Діліться інформацією з друзями:

Книга віршів Любові ТЕРЕШКО «Пульс видноколів» народжувалася в гущі нового вселенського протистояння між світлом і темрявою, між добром і злом, епіцентром якого є наша рідна земля – благословенна Україна.

Отож закономірно, що невтамований біль поетеси, вилитий у поетичних рядках, спонукає до глибокого мистецького занурення у найпотаємніші впадини людської душі. Цей вселенський неспокій відчуваємо у кожному творі першого розділу збірки «Україна у вогні…». Тернисті шляхи прозріння та усвідомлення себе народом, розпач і біль непоправних втрат на шляху звитяги, гордість за жертовну боротьбу минулих та теперішнього поколінь є лейтмотивом багатьох віршів: «Йде запекла боротьба…», «Україна на Голгофі», «Війна», «Палає Бахмут…», «Стогне Дніпро…», «Молімось, рідні», «Нам дорога свобода».

По-особливому прозвучала на сторінках поетичної збірки Любові Терешко ще одна важлива і надзвичайно актуальна тема: доля жінки на кривавих перехрестях воєнного лихоліття. Біль жінки-матері, помножений на тисячі і тисячі жіночих доль, обпалених війною. І в той же час – свята віра в Перемогу та щасливе майбутнє нащадків.

Я не хочу війни.

Хай здригається простір лише громовицею,

Омиває знівечене поле цілющим дощем,

Колосяться лани стиглим житом, пшеницею

І щасливе майбутнє засяє для наших дітей.

Вірш «Я не хочу війни»

Не зраджує поетеса вічній темі Любові як всеосяжному почуттю, яке здатне подарувати людині духовне перетворення і усвідомлення себе частинкою вселенської містерії Буття. Саме справжня любов до України, до рідного краю дає зараз сили для боротьби, готовність боронити її ціною власного життя.

Наш фронт і тил – для воїна рідня.

Бо дорогі свої земля і хата.

Вони готові мужньо і щодня,

За Батьківщину і життя віддати.

Вірш «Війна»

Наповнена любов’ю хвилююча симфонія осені людського життя пронизує і кожну поезію другого розділу «Струни серця звучать листопадово…», де ці мотиви органічно поєднуються з попередніми, доповнюючи поетичну палітру новими фарбами і відтінками. У пору щедрої творчої осені авторка щиро обдаровує своїх шанувальників багатим врожаєм неповторних образів, філософських прозрінь і осявань.

Слухаю дощ. Він тугою щемить!

Краплини гучно відбивають кроки,

По склу вікна ніби сльоза біжить.

Так і спливають у минуле роки…

Вірш «Осінній дощ»

У багатьох поетичних творах Любов Терешко торкається больових проблем сучасності, намагається зрозуміти причини девальвації духовних цінностей. Зазвичай її позиція глибоко захована у підтекст, розчинена в поетичній фактурі тексту. Вона спонукає нас до роздумів над проблемою добра і зла, життя в гармонії з природою, необхідністю пам’ятати про високі моральні закони, які забезпечують право людині бути людиною.

Ще при дорозі зацвіте калина,

Ще згине зло пекельне назавжди.

Зустріне мати дорогого сина.

І зацвітуть обвуглені сади!!!

Вірш «Ще зацвітуть сади…»

Саме рідна природа, знайомі з дитинства виднокраї є невичерпним джерелом мистецьких образів Любові Володимирівни. До болю знайомі природні явища щоразу постають у новому світлі, народжують маленькі поетичні шедеври, що в унісон потужно резонують у душі кожної людини, залюбленої в поезію та красу рідного краю:

Врочисто подих осені бринить:

Білі жоржини надихають зрання,

Медовий запах літа в них тремтить

Немов нерівне дихання кохання.

Вірш «Лине прощання в небокраї…»

Кожен з віршів «листопадового» розділу підводить до думки про нерозривний зв’язок між людиною і природою, здатності розуміти навколишній світ, жити в гармонії з ним, черпати з цього натхнення для творчості. Особливої уваги заслуговують надзвичайно проникливі ліричні твори поетеси, які народжені силою справжнього почуття, що не згасає з плином років і дозволяє вести незримий діалог неймовірної художньої сили, творити унікальний художній світ, надихати на нові образи. Кожен з них має неповторну інтонацію, самобутню мелодику, ще чекає свого композитора і обов’язково буде покладений на музику: «Ти є і завжди будеш!», «Хочеш…», «Сніг падав білим цвітом…». Справжні глибокі почуття нікуди не зникають. Вони є джерелом натхнення. Як світло погаслих зірок, яке продовжує сяяти ще багато мільйонів років.

Не зможу світлу пам’ять розгубити –

Щасливі роки й пройдені шляхи.

Наша любов жива і буде жити!

Мою – у небо віднесуть Тобі птахи.

Вірш «Ти є і завжди будеш!»

Символічну назву має останній вірш нової збірки поезій «Цінуй життя». Він звучить як своєрідне кредо і життєвий орієнтир, що закликає радіти життю, не жалкувати про те, що сталося і не боятися того, що має бути! «І смисл життя у труднощах збагнути,/промінь надії в скруті віднайти!».

Юрій МЕЛЬНИЧУК, доцент кафедри театральної режисури РДГУ, заслужений діяч мистецтв України