Диригент відкрив рівненським слухачам композиторів-класиків. Перші знайомства з Богданом Володимировичем Депо відбулися в Рівненському музичному училищі на одній із репетицій симфонічного оркестру. Він готувався до звіту майстрів мистецтв Рівненської області в м. Києві 1972 року. Запам’яталася робота диригента який виразно передав задум композитора, сконцентрував можливості учнівського симфонічного оркестру і порадував столичного глядача чудовим виконанням.
Від цього концерту розпочинається творчий шлях Богдана Депо – диригента, музиканта і педагога, саме виступами симфонічного оркестру відкривається нова сторінка музичного життя в нашому Поліському краї. Відтоді почастішали концерти цього колективу перед громадськістю міста, шанувальниками класичної музики.
Сповнений енергії, молодий диригент організовує мистецькі імпрези з творів відомих композиторів-сучасників, запрошуючи їх особисто брати участь у цих концертах. Це, зокрема, українські мисці Андрій Штогаренко, Мирослав Скорик, Анатолій Гайденко та інші. Прочитання їхньої творчості було складним для колективу, але стало доступним слухачам. Рівненські шанувальники сучасної музики на цих концертах вчилися сприймати її, поціновувати й розуміти. Створюючи цикл таких концертів, диригент показав, що не лише столиця, а й периферія має можливості та здібності йти в ногу з часом.
Богдан Володимирович Депо народився 17 вересня 1944 року в селі Конюхи Грубешівського повіту Люблінського воєводства (нині Польща). По війні родина переїжджає до міста Рожище Волинської області.
Мистецький шлях розпочався з подарунка хресного
Саме в дитинстві формується свідомість дитини, її погляд на життя, образне мислення, яке з роками розширює світогляд людини. У сім’ї бухгалтера місцевого комунального господарства Володимира Валентиновича та бібліотекарки районної бібліотеки Лідії Георгіївни, крім Богдана, було ще двоє дітей – доньки, молодша Оксана і найменша Юлія. Жили дружно, діти одне одному допомагали в навчанні, в домашньому господарстві, між усіма членами сім’ї була взаємоповага. Батьки підтримували всі починання дітей, зокрема син і доньки займалися музикою.
Ось що згадує Оксана, молодша сестра Богдана: «Музичний шлях Богдана почався з подарунка хресного тата, який у той час жив заможніше. Хрещений подарував брату на день народження баян. 1953 року це був розкішний подарунок. Того ж року Богдан починає навчатись у музичній школі (їздив двічі на тиждень до Луцька). Була велика скрута, не було в що вдягнутись, взутись. Пам’ятаю, як Богдан носив мамині чобітки-«козачки». Одяг мама шила нам сама. Тато в той час працював бухгалтером на меблевій фабриці, мама – в районній бібліотеці. Ось так подарунок хрещеного визначив подальший життєвий шлях Богдана. Домашнє музикування додавало наснаги. Молодша Оксана – бандуристка і піаністка, найменша Юлія – піаністка, Богдан грав на баяні, часто ансамблю підспівувала мама, тож гру та спів родини Депо було чути на всю вулицю».
Професор побачив у хлопцеві виразний талант
По закінченні музичної школи Богдан їде в Рівне. Чому в Рівне? Адже в Луцьку є прекрасне музичне училище, професійні педагоги. Якось при зустрічі з корифеєм Рівненського музичного училища, одним із перших викладачів, засновником відділу народних інструментів, нині заслуженим діячем мистецтв України Григорієм Микитовичем Глотком, розпитую про його випускників, у нього їх багато та й іменитих вдосталь – диригентів і виконавців. Зокрема, Володимир Андропов, Володимир Гарбарук, Микола Корейчук, Борис Забута, Леонід Жевченко, Анатолій Андрухов, Богдан Депо.
– Коли Богдан Депо, – згадує Григорій Микитович, – прийшов на вступні іспити і я побачив цього хлопчину, почув його гру, запитую: «Чому ви не вступали до Луцька?». А він каже:
– Я чув про вас, як прекрасного педагога і диригента, а тому вирішив вступати до Рівного і стати вашим учнем.
– Мені було приємно чути, що про мене знають на Волині. І таки займався в мене диригуванням, а в Павла Федоровича Андропова – гри на баяні. Він мав хороші успіхи, – продовжує Григорій Глотко, – і на четвертому курсі мав можливість диригувати студентським колективом.
Навчання у Львівській консерваторії ім. М.В. Лисенка привело його в клас уславленого диригента, професора Миколи Філаретовича Колесси, який згодом скаже про нього: «У цього хлопця – виразний диригентський талант, яскрава емоційність і музикальність». Це буде потім. А тоді Богдан Депо наполегливо навчався гри на баяні, 1962 року вступив до консерваторії й цього року почав військову службу в Тбілісі в оркестрі, а далі продовжив навчання на факультеті оперно-симфонічної музики в класі М.Ф. Колесси.
Перший виступ камерного оркестру зал сприйняв на «ура»
Повернувшись до Рівного, Богдан Депо очолює симфонічний оркестр музичного училища і виношує мрію про створення камерного оркестру в обласній філармонії. Разом зі Святославом Филимоновичем Мельничуком – своїм однодумцем та однокурсником зі Львівської консерваторії, тогочасним директором філармонії, нині народним артистом України, професором.
Розповідає Святослав Мельничук: «Спочатку обласне начальство в особі Захара Кузьмича Красиленка не підтримало нашу ідею про створення в Рівному такого колективу, але він уже діяв на базі викладачів і учнів місцевого музичного училища. Коли на одному з урядових концертів області оголосили, що виступає камерний оркестр Рівненської філармонії, на сцену вийшли музиканти, одягнені у фраки та довгі класичні жіночі сукні, а також сценічно елегантний, молодий диригент Богдан Депо, у виконанні якого прозвучала «Нічна маленька серенада» В.А. Моцарта. Зал сприйняв на «ура» гру цього колективу, і відповідно керівництво області після цього концерту погодилося на його існування. Ось так розпочалося творче життя камерного оркестру в жовтні 1975 року: формування колективу, добір програми, запрошення випускників Львівської, Київської, Одеської консерваторій».
Робота з камерним оркестром вимагає тонких специфічних деталей. Деякі симфонічні диригенти не завжди полюбляють згадувати, що вони починали не скрипалями чи віолончелістами, а грали зовсім на інших музичних інструментах, які не мали відношення до симфонічного оркестру, і це, до певної міри, заважало розкрити свої не тільки диригентські, а й можливості музиканта.
Підтвердженням цього є нотатки композитора Дмитра Клебанова про його зустріч із диригентом Натаном Рахліним у Харківському симфонічному оркестрі.
– Пам’ятаю, як на репетиції, в антракті, біля нього збирались музиканти і слухали концерт Мендельсона в його блискучому виконанні, дивувались техніці та звуку. Рахлін положив скрипку, взяв тромбон і продемонстрував, що і на тромбоні може з легкістю зіграти той же концерт.
Після того він грав на баритоні, трубі, кларнеті. Він віртуозно володів багатьма інструментами, для нього не було труднощів. Інструменти здавалося, самі йому підкорялися».
Так формувалися музиканти, які згодом стали диригентами.
Диригент відкрив рівненським слухачам композиторів-класиків
Богдан Депо ознайомлював рівненського слухача з музикою багатьох композиторів-класиків іноді вперше. Зокрема, цикл Вівальдівських концертів «Гармонійне натхнення», за участю відомих скрипалів – Богодара та Олега Которовичів, Богдана Криси, Кирила Стеценка, майстерність яких високо оцінена в Україні та далеко за її межами. Відбулися виступи з піаністом Романом Рудницьким (США), органістами Володимиром Кошубою, Іриною Калиновською, Михайлом Павалієм, Орестом Ковалем, Володимиром Котенком, співаками Дмитром Гнатюком, Ярославом Кульчинським, Тетяною Івченко, Марією Фариною, Людмилою Гуровою, Євгеном Юрківим, Олександром Варнавою. Оркестр бере участь у різних престижних конкурсах і виступає в Києві, Ризі, Таллінні.
Після одного з Вівальдівських концертів Богодар Которович розповідав: «Богдан Депо і створений ним Рівненський камерний оркестр – чудові музиканти, тонкі інтерпретатори класичних творів різних епох і стилів, які ми неодноразово з великим задоволенням виконували в сумісних концертах».
Його бачили на великій сцені
У кожної людини, особливо в музиканта, є заповітна мрія. Була вона й у Богдана Депо – він мріяв потрапити на стажування до одного відомого на той час диригента. Це був 1981 рік. І мрія Богдана Депо збулася: Міністерство культури УРСР направило його на стажування в Камерний музичний театр. Там його чекала кропітка праця над творами, які ніколи не ставили в цьому театрі, й треба було починати з нуля, з початку.
Це – третя симфонія Альфреда Шнітке, комічна опера Йозефа Гайдна «Аптекар», опера Отара Тактакішвілі «Мусусі», одноактні опери Олександра Холмінова «Шинель» і «Коляска» за повістями Миколи Гоголя. Диригент справився з цими творами, а оцінка Геннадія Рождественського була однозначно хороша.
Після одного з творчих звітів камерного оркестру, який відбувся в 1983 році, Богдан Депо зауважив: «Наше творче кредо – відкрити людям очі на ту красу і велич, на ту радість і насолоду, що дарує нам класична музика. Нехай музика Баха, Моцарта, Шостаковича і Скорика завжди звучить у вашому серці».
Після закінчення стажування його керівник у листі до тогочасного міністра культури Української РСР Безклубенка Сергія Даниловича зазначає: «…вважаю, що Депо Б.В. після стажування повинен бути використаний як диригент на більш високому якісному рівні, ніж Рівненський камерний оркестр.
Великий практичний досвід роботи з камерним оркестром, успішне стажування, високий професійний рівень, постійне стремління до творчого росту, незаурядні організаторські дані говорять про Депо Б.В., як про диригента, вмілого очолити великий музичний колектив у межах республіки (оперний театр чи симфонічний оркестр).
Тому я прошу Вас, Сергій Данилович, уважно вивчити мої пропозиції і позитивно вирішити питання з працевлаштуванням мого стажера-диригента Депо Б.В., дати йому можливість як диригенту гастролювати по Україні та за її межами».
Ніколи не зупинявся на досягнутому
Богдан Депо повернувся до Рівного, до праці з Рівненським камерним оркестром і з новим творчим натхненням взявся до роботи.
Помітним мистецьким святом на Рівненщині був авторський вечір тувинського композитора Дамби Хуреш-ооли Кари-Саловича в концертній залі Рівненського музичного училища, який відбувся 1987 року. Тут прозвучали деякі твори вперше і повністю, адже на різних конкурсах виконувалась одна з частин чи окремий фрагмент твору. Після концерту композитор поділився своїми враженнями: «Колектив має свій стиль, вільне розкриття звучання, природну тембріальність груп, особливу пульсацію ритмічного дихання, власне ставлення до виконуваної музики. Це не вимуштрувана машина, а живий, повнокровно функціонуючий організм, що складається з відданих справі музикантів, їх невимушена гра іде, на нашу думку, з джерел української класичної музики з її безпосередністю, душевною теплотою, задоволенням від самого процесу звуковідтворення».
Вдалою була співпраця диригента з провідним симфонічним оркестром Відінської філармонії (Болгарія): виконання Симфонії №2 (Богатирської) Олександра Бородіна та віолончельного концерту Петра Чайковського. Солістом був Руси Драгнєв, концерт відбувся 1986 року.
Залишив по собі нетлінний слід
Робота в камерному оркестрі передбачає і педагогічні моменти: уроки диригування, передачу своїх знань у вихованні молодого диригента, організатора і керівника колективу. Завдання, яке ставилось перед студентами – самостійно навчатися працювати над творами. Кожний урок Богдана Депо для студента – це плідна праця, відкриття таємничих образів у чарівних звуках музики.
Крім цього, він успішно керував кафедрою народних інструментів Інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету.
Трагічна смерть обірвала його життя 23 березня 1992 року в розквіті творчих сил, задумів, випробувань і перемог. Але пам’ять про нього живе в чарівних звуках Рівненського камерного оркестру, спогадах друзів, на пожовклих сторінках газет і афіш. Диригент відкрив рівненським слухачам композиторів-класиків.
Богдан СТОЛЯРЧУК, мистецтвознавець
- 19 вересня у Рівному попрощаються із Захисником Сергієм Малухіним
Сергій Малухін народився 9 липня 1981 року в місті Міас Челябінської області російської федерації. Саме там велика родина, яка виховувала п’ятьох діток, прожила до 11-річчя хлопчика, а за тим повернулася в Україну. Тут Сергій закінчив місцеву школу у селі Синів…
Читайте також: