Доля поєднала двох талановитих людей, які знайшли секрет міцної родини – Ольгу Сергіївну Романовську, лікаря-акушера-гінеколога гінекологічного відділення та Миколу Ярославовича Романовського, лікаря-хірурга, онкохірурга, онкогінеколога Обласного центру планової хірургії та трансплантології Рівненської обласної клінічної лікарні імені Юрія Семенюка. Обоє навчилися дотримуватися інгредієнтів рецепту успішного життя, а найголовніше – дбають 24/7 про здоров’я тих, хто цього потребує.
Напружений графік, відповідальність за життя та здоров’я пацієнтів не стоять на заваді сімейного щастя, дружного взаєморозуміння, неймовірного кохання двох лікарських сердець, які в унісон б’ються, створюючи атмосферу гармонії вдома та успішного професійного росту на роботі.
Джерело сили сім’ї Романовських
Журналісти поцікавилися в родини Романовських, як їх поєднала доля.
– Скажіть, будь ласка, де зустрілися та познайомилися?
О.С.: «Познайомилися в Буковинському державному медичному університеті. Перша наша зустріч відбулася в читальному залі. Я тоді навчалася на 5 курсі, а мій майбутній чоловік був шестикурсником і ще й старостою групи. Тому я не змогла не звернути уваги на цього хлопця».
– Чому обрали фах лікаря?
О.С.:«У 16 років ще не розуміла, чого, власне, хочу. На вибір фаху вплинули мої батьки, вони не медики, але хотіли, щоб я пішла в медицину. На 4–5 курсі навчання обрала гінекологію. І жодного разу про це не пошкодувала».
М.Я.: «Мені завжди подобалося поєднувати теоретичні знання з практичною роботою. Саме хірургічні спеціальності мають найбільше можливості щось змінити в пацієнтові в кращу сторону – від зовнішнього вигляду до покращення самопочуття».
– Чи любите свою роботу? Чому?
О.С.: «Лікар – така ж професія, як інші. І лікар, у першу чергу, теж людина, яка відчуває різні емоції, але особливою є «лікарська радість»: величезне щастя вилікувати хворого та спостерігати, як до нього повертається здоров’я. Та найбільше окриляє спостереження за животиком, що зростає, майбутньої матусі, яка впродовж багатьох років безуспішно намагалася завагітніти».
М.Я.: «Мені дуже подобається моя робота, особливо її результати, коли пацієнт приходить до тебе з будь-якими фізичними чи органічними порушеннями, а тобі як хірургу вдається їх прооперувати – і пацієнт щасливий через певний час повертається до звичного способу життя. Подобається колектив, у якому працюю. Тут завжди можна спільно обговорити тактику лікування пацієнта. Завідувач центру за потреби дасть професійну пораду. Колеги ніколи не відмовляють у допомозі одне одному».
Цінність фахівця
– У чому ваша цінність як абсолютного фахівця своєї справи?
О.С.: «Без сумніву, лікарська професія є однією з найтяжчих, зазвичай лікарями стають люди, які виявили гуманізм. Люблю допомагати іншим, і рада, коли моя добра справа приносить користь. Тому як абсолютний фахівець стараюся відповідати всім вимогам сучасної та якісної медицини у сфері гінекології».
М.Я.: «Як фахівець, на хорошому рівні володію технікою як відритих, так і малоінвазивних (лапароскопічних) оперативних втручань в абдомінальній хірургії. Подобається постійно розширювати спектр і складність лапароскопічних оперативних втручань. Захоплююся пластичною хірургією, відкриваю для себе все більший спектр пластичних операцій. У своїй роботі найбільше ціную вдячні усмішки пацієнтів, колег і друзів».
– Чи тяжко працювати в одному колективі? Удома робочі питання обговорюєте?
О.С.: «Ну, звісно ж, не тяжко. Стараємося дружно працювати. Часто бачимося, хоч і закріплені за різними відділеннями. За потреби обговорюємо вдома спільних пацієнтів і тактику їх лікування».
М.Я.: «Ні, не тяжко. Навпаки за професійною порадою завжди можна звернутися одне до одного. Оскільки працюємо обоє в хірургічній сфері, то 1–2 рази на тиждень зустрічаємося як колеги в операційній. Комунікація завжди на конкурентному рівні, деколи кожен відстоює свою думку як фахівець».
Робота — місце сили чи дім
– Що для вас Рівненська обласна клінічна лікарня (РОКЛ)?
О.С.: «РОКЛ – мій другий дім і дружний колектив однодумців та професіоналів. Робота для мене є величезною частиною життя, від якої отримую справжнє задоволення. Це можливість професійно зростати й здобувати нові знання. Коли моя робота отримує похвалу від керівництва та пацієнтів, то це підтвердження того, що я як компетентна професіоналка на своєму місці. Це породжує почуття гордості за те, що роблю».
М.Я.: «Для мене РОКЛ – мій рідний заклад, котрий створив мене як спеціаліста, за який я щиро вболіваю, завжди з гордістю говорю, що тут працюю. І повсякчас стараюся підіймати імідж лікарні, надаючи якісно медичні послуги. Саме тут на даний час є всі можливості для професійного розвитку».
– Що вас надихає та де черпаєте натхнення?
О.С.: «Сім’я – це найбільше джерело енергії. Отримане задоволення від роботи, що дає можливість розвиватися та просуватися по кар’єрному шляху, стимулює бути кращою у своїй галузі».
М.Я.: «Мене надихають нові виклики в галузі хірургії. Завжди хотілося виконувати весь спектр операцій. Тому стараюся рухатися в ногу з часом. Черпаю натхнення в моїй сім’ї, у спілкуванні з друзями, колегами, керівниками».
Голова сім’ї чи ініціатор
– Опишіть одним реченням чоловіка/дружину?
О.С.: «Чоловік для мене – це найнадійніша людина у світі».
М.Я.: «Дружина – це мій стимул у житті».
– Хто головний у сім’ї?
О.С.: «У нас немає головного, а є ініціатор подій, і частіше цією людиною стає мій чоловік».
М.Я.: «До спільних рішень приходимо разом. Напевно, я трохи більше нав’язую свою думку».
– Чи бувають у вашій сім’ї приводи для непорозумінь, як знаходите компроміс?
М.Я.: «Бувають…, коли дружина не бачить мене декілька днів поспіль, бо одного дня я чергую, а іншого – їду по санавіації десь у район».
О.С.: «Розбіжності у стосунках – це природно й нормально, адже люди не можуть мати однакові вподобання та погляди на життя. Вміння йти на компроміс і встановлювати здорові кордони дозволяє добре ладнати одне з одним і при цьому залишати один одному простір для зростання, розвитку та спільного життя».
– Скільки у вас діток? Якого віку? Де навчаються? Чим займаються?
М.Я.: «У нас один син Микола, йому 11 років. Навчається в 5 класі, займається греко-римською боротьбою, почав цікавитися карате та футболом. Переважно любить комп’ютерні ігри та поглиблено вивчає англійську мову, а ще, звісно ж, мріє стати лікарем-хірургом».
– Як вдається поєднувати роботу та сімейні обов’язки?
О.С.: «Важливе значення має підтримка чоловіка у всьому. Ми прокидаємось обоє о 6-й ранку, розділяємо наші домашні обов’язки та домовляємося про час, який кожен із нас може провести з сином, допомагаючи йому дістатися в школу, зі школи на гуртки».
М.Я.: «Щоранку зазвичай готую каву своїй дружині. Я раніше взагалі не пив кави, бо мені навпаки хотілося спати від неї, але зараз щось змінилося (сміється). Решта допомагаємо одне одному. Традиційно снідаємо в колі сім’ї. Деколи вранці до роботи вдається виконати деякі хатні справи».
Традиції сім’ї
– Яких сімейних традицій дотримується ваша родина? У чому особливість святкування?
О.С.: «Саме з сімейних традицій починається сім’я, у нас це спільна вечеря, недільні поїздки до батьків, вилазки на природу. Усе, що дозволяє бути з дитиною».
М.Я.: «Ми є православними християнами. Я 7 років у юному віці ходив у церкву допомагати священнику. Тому всі православні свята святкуємо. А особливо – Великдень і Різдво, коли стараємося зібратися всією родиною, але не завжди вдається через роботу».
– Як проводите вільний час?
О.С.: «Люблю проводити час з сім’єю, читати, готувати щось смачне для рідних. І, безперечно, подорожувати».
М.Я.: «Спільно проводимо вільний час із сином і дружиною: ходимо гуляти, у спортзал, боулінг, на футбол».
– Згадайте найвеселіший день, проведений разом?
О.С.: «Нещодавно з сином згадували, як йому було 4 роки й він вирішив упіймати святого Миколая. Розклав у кімнатах на підвіконнях цукерки, печиво та гроші. Завжди усміхаюсь, як згадую цей випадок».
М.Я.: «Таких днів дуже багато! Ми вміємо потрапити в цікаві ситуації. Пам’ятаю, як ми заблукали в Туреччині й нам довелося йти 45 км пішки».
– Що найголовніше у вашому житті?
О.С.: «Як на мене, найголовніше – це те, що робить нас щасливими. Найважливіше, що є в житті кожної людини, – це її родина. Адже родина – це найрідніші та найближчі люди, які допомагають нам у складних ситуаціях, які дарують нам тепло. Це безпечний, затишний рідний дім, наш малесенький світ, у якому все дороге, звичне та зрозуміле. Потрібно дотримуватися балансу між роботою та сім’єю».
М.Я.: «Найголовніше – це сім’я, родина. Здоров’я кожного з нас. Виростити сина з правильними цінностями в житті. Дуже ціную в людях відвертість. Найбільше не люблю подвійні стандарти та утиски. Найголовніше – жити так, щоб не було соромно дивитися людям у вічі. Бажаю всім, щоб те, що люди говорять, збігалося з результатами їхньої роботи».
Простий рецепт щастя
– Яка найзаповітніша мрія сім’ї Романовських?
О.С.: «Звісно ж, наша дружня сім’я охоче та сильно мріє, щоб закінчилася війна. Нам прикро дивитися на те, як гинуть невинні діти й дорослі. Україна – це незалежна й мирна країна. Ці події змушують нас переосмислити цінності життя та свободи».
М.Я.: «Сім’я Романовських бажає миру Україні та нашому народові. Ми хочемо, щоб усе стало на свої місця, як було раніше. І, беззаперечно, нехай у незламних людей буде завжди незламне здоров’я».
– Поділіться з читачами рецептом сімейного щастя. То в чому запорука міцної родини Романовських?
О.С.: «Рецепт дуже простий: «Ми» важливіше, ніж «я». Щастя є плодом наших багатьох компромісів, шлюб вимагає від кожного з учасників йти назустріч своєму партнеру. Щасливі пари вміють ділити на двох і радість, і смуток. І коли стаємо батьками, потрібно зуміти залишитися люблячою парою».
М.Я.: «Завжди говоріть те, що думаєте. Взаєморозуміння, повага й любов – ось рецепт міцної родини та сімейного щастя».
Марина ПАВЛУНЬ, rokl.rv.ua/
Читайте також: В Рівненській обласній лікарні відбувся благодійний тенісний турнір на підтримку ЗСУ
- Громада з Рівненщини зібрала Різдвяні посилки для захисників (ФОТО)
Напередодні Різдва Христового Бугринська громада об’єднала зусилля, щоб підтримати наших захисників, які щоденно стоять на варті спокою країни. Завдяки спільним старанням було зібрано 85 різдвяних посилок, наповнених любов’ю, турботою та щирими побажаннями.