Закохала в Україну та презентувала американцям нашу кухню. На участь у програмі FLEX, що працює під егідою Держдепу США, рівнянка Зоряна Бакалець подалася на початку навчання в 10-му класі Рівненського ліцею №15. Уже в грудні 2021-го успішно пройшла всі три відбіркових тури. Дівчина розуміла: попереду щонайменше п’ять місяців очікування. Адже з семи тисяч претендентів з України комісія мала відібрати лише 50 учасників.
Та 24 лютого 2022-го вмить розділило життя на «до» і «після». Усвідомлювала: з багатьма мріями, вочевидь, доведеться розпрощатися – вижити б! Тож і про участь в омріяній програмі забула: постійні тривоги занурили в іншу реальність. Але 31 травня координатор сповістив: «Ви – альтернативний кандидат». Тобто готуватися треба на рівні фіналістки, але полетіти до Америки на весь навчальний рік вдасться лише тоді, коли «випаде» хтось із півсотні щасливчиків. Та вже за тиждень Зоряна потрапила в їхнє число.
За два тижні до вильоту дізналася про свою хост-сім’ю у штаті Огайо: тато – фермер, мама – дієтолог. У сім’ї четверо дітей: брат та три сестри. Найстарша – ровесниця Зоряни. Зі спілкування через соцмережі з хост-мамою та сестрою-одноліткою дізналася: в їхньому селі Проспект лише 300 сімей і в цій місцевості жителі ідентифікують себе як послідовники ковбоїв, ревно плекаючи традиції. Серед традицій аграрного штату на чільному місці конкурси тварин, навіть кіз та свиней. До того ж у фермерському господарстві батька (якому допомагає вся сім’я) – дві тисячі свиней і 48 полів! Якщо відверто, вона (міська дівчина) була спантеличена: «Як же я витримаю цілих дев’ять місяців у такій глушині?» – не давала спокою думка. Та перше живе знайомство зі щирою, відвертою родиною все змінило. До того ж з’ясувалося, що тато й мама бували в Україні. Причому тато аж вісім разів!
Зоряна усвідомила: вона потрапила сюди саме в той час, коли світ відкриває для себе нашу країну. Тож головна її роль – максимально допомогти в цьому простим американцям, відкрити їм правду! «Я знайду можливості навіть у маленькому селі», – твердо пообіцяла собі.
Звісно, дівчина чітко виконувала умови програми. А це – мати високі бали зі всіх обраних предметів (не нижче 10-ти у нашому вимірі); різноманітні активності (вона плавала в басейні, бігала, співала) і щонайменше 30 волонтерських годин. Тут Зоряна залучила всі свої внутрішні можливості. Замість 30-ти у неї вийшло їх аж… 120. Втім, хіба все порахуєш?
До школи разом із сестрою Хеною діставалася на її машині, – в Америці можна бути водієм із 16-ти. Директор одразу ж запропонував дівчині коментувати інформацію про війну в Україні. Вона сумлінно це робила, розвінчуючи відверту російську брехню. І відповідала на цілу зливу запитань, що виникали. Наприклад, про те, чому ми не хочемо поступитися територіями чи й взагалі стати частиною росії.
Оскільки серед інших предметів для вивчення Зоряна обрала журналістику, то вела власний блог, у якому щотижня викладала нове відео: про наші традиції на прикладі своєї сім’ї, про те, як варити борщ чи ліпити вареники. І все це залюбки дивилися її однолітки. А ще не втомлювалася проводити презентації про Україну: в школі, в ротарі-клубі, у церквах. Об’єднавши зусилля з Катериною Березовською зі Львова, яка жила в родині пастора місцевої церкви, вирішили презентувати свою країну через нашу кухню.
Попередньо дали оголошення й дізналися: прийдуть щонайменше 80 людей. І закипіла робота: разом із дружиною пастора дівчата два дні готували все, що задумали.
«Це були борщ за останнім рецептом Клопотенка, картопляне пюре та котлети по-київськи, овочеві салати. А ще ми спекли житній хліб – він так відрізнявся від американського. До речі, всі продукти оплатила церква. Вишиті рушники ми привезли з дому, скатертини в жовто-блакитних кольорах підібрали, слова вдячності американцям та їхній країні написали. І одразу після недільного богослужіння запросили людей на цей запашний український обід. Паралельно вивели на великий екран презентацію про Україну, її культуру та людей. Про наші міста – Львів та Рівне. А затим розповіли про війну – зі страшними кадрами з Бучі та Маріуполя: це було те саме відео, яке наш Президент демонстрував у Конгресі США. Люди пропустили це через свої серця й питали: чи достатньо вам допомоги? І залишали на виході кошти», – ділиться Зоряна.
Подібний захід дівчата провели ще в одній церкві, й акумулювали 5 тисяч доларів. Одразу ж через Western Union частину спрямували до Львова на закупівлю дрона та в Рівненську обласну клінічну лікарню – на матеріали для післяопераційної реабілітації захисників. А місцева газета написала про них на першій сторінці. Участь Зоряни в конкурсі з публічного виступу в Ротарі-клубі (про війну в Україні) дозволила їй побувати в інших американських містах. Один із ротаріанців сам запропонував такі візити й оплатив їх.
А ще вона цілий тиждень провела у Вашингтоні: Білий дім, Державний департамент, де, власне, й вирішили її долю на весь навчальний рік, музеї… І просто повітря свободи та демократії! Це була одна з додаткових можливостей, яку пропонує програма FLEX – через конкурс учнівських досліджень. Проживаючи в маленькому селі, дівчина знайшла можливість не лише вийти за його межі, а зробити це так, щоб, по-перше, допомогти Україні; а, по-друге, закохати в неї американців. Коли вона від’їжджала, директор школи заплакав…Її шлях знову проліг до Вашингтона. Цього разу на зустріч із Надзвичайним та Повноважним послом України в США Оксаною Маркаровою в чудовому історичному приміщенні нашого посольства.
«Знаю, що в групі є хтось з Рівного», – одразу поцікавилася пані посол (теж, до речі, рівнянка). У відповідь Зоряна розповіла про важливу роботу, яку вона виконувала всі дев’ять місяців у форматі 24 на 7. І про те, як здійснилася її американська мрія. Тепер дівчина знає: найголовніша дипломатія – та, що на рівні людських сердець. І зовсім не шкодує, що так багато дізналася про американське село. Як тільки може популяризує FLEX: це, каже, унікальна можливість для молоді виключно завдяки власним здібностям та наполегливості змінити й себе, й рідну країну, і світ навколо.
Інна ОМЕЛЯНЧУК