Останнє покоління: тиражне чи “обмежене видання”?

Щоб постійно бути в курсі новин підпишіться на наш Telegram

Тема стосунків між батьками і дітьми, мабуть, така ж давня, як і сама людина. Взаємини між поколіннями, чого душею кривити, не завжди складалися гладко.

Але, здається, повага до старших була непорушним писаним і неписаним правилом упродовж усіх попередніх віків. Чого, на жаль, не можна сказати про сьогодення. Чому так сталося? Чим відрізняються нинішні діти від своїх батьків?
Відповіді на ці запитання, здається, частково закладена в притчі, яка активно поширюється в соцмережах.
Син якось запитав у тата:

«Як ви жили раніше без доступу до технологій: без інтернету, без комп’ютерів, без телевізорів, без кондиціонерів, без мобільних телефонів?»

На що батько відповів:

«Так само, як ваше покоління живе сьогодні: без молитов, без співчуття, без честі, без поваги, без сорому, без скромності, без читання книжок…»

Ми – люди, які народилися між 1945 і 1985 роками, є благословенними. Наше життя – цьому свідчення: граючись і катаючись на велосипедах, ми ніколи не носили шоломів. Ми не боялися ходити до школи з першого дня навчання. Після школи ми бавилися до заходу сонця. Ми ніколи не дивилися телевізор по півдня. Ми гралися зі справжніми друзями, а не з друзями з інтернету. Коли ми, бува, відчували спрагу, то пили воду з водопроводу, а не із пляшок. Ми мало хворіли, хоча раніше ділили одну й ту ж склянку соку між чотирма друзями. Наші батьки лікували нас копійчаними засобами вітчизняного виробництва чи за допомогою народної медицини. Ми ніколи не набирали зайвої ваги, хоча їли багато хліба і картоплі кожен день. Ми звикли майструвати свої іграшки і гралися ними. Ми ділилися своїми забавками і книжками. Наші батьки не були багатими. Вони дарували нам свою любов, навчили нас цінувати духовне, а не матеріальне, дали нам розуміння справжніх людських цінностей – людяності, відданості, поваги, працелюбності.
У нас ніколи не було: мобільних телефонів, DVD, playstation, XBox, видеоігр, персональних комп’ютерів, інтернет-чатів. Зате у нас були справжні друзі!
Ми йшли до них в гості без запрошення, нас пригощали простою і скромної їжею. Наші спогади були на чорно-білих фотографіях, але вони були яскравими і красивими. Ми залюбки гортали сторінки сімейних альбомів і зберігали з благоговінням портрети своїх предків. Ми не викидали на смітники книжки, ми стояли за ними в черзі, а потім запоєм їх читали. Ми не виставляли своє життя на загал і пристрасно не обговорювали чужу долю, як це робите ви, виставляючи своє життя напоказ в Інстаграмі, обговорюючи прилюдно в масмедіа-просторі свої сімейні таємниці.
Ми – унікальне і найбільш свідоме покоління, тому що: ми – останнє покоління, яке слухало своїх батьків, крім того, ми – перше, яке мало б слухати своїх дітей. Ми ті, хто все ж таки ще розумніші, ніж ви, і допомагають вам.
Ми – обмежене видавництво. Насолоджуйтеся нами! Вчіться у нас! Цінуйте нас! До того, як ми зникнемо.
Редакція 7 днів поцікавилася в деяких своїх читачів різної вікової категорії: як ви ставитися до думок, викладених у цій притчі? І ось що ми почули.
Завжди будуть «не такі»
Ірина МИХАЛЕВИЧ, тележурналістка, піарменеджер в ARTMODELS і Федерації кінного спорту Рівненщини:
– Я людина 1993 року народження. Коли була малою, пам’ятаю зітхання своєї бабусі: «Що за діти пішли? Вічно в тому телевізорі, нічого робити не хочуть, тільки мультики їм давай». Мама ж казала: «Коли я з моїм братом у твоєму віці були, то завжди в усьому старшим допомагали, біля батьків ходили, дружними були». І так далі, й тому подібне. Тоді я вперше почула, що належу до якогось «не такого» покоління. А тепер виріс мій брат – він на 10 років молодший за мене. І знаєте, що я йому кажу? «Та що за діти пішли, от я була не така». Думаю, це буде повторюватися з усіма. Не було і не буде однакових поколінь, бо світ постійно змінюється. А ще – дорослі люблять романтизувати період свого дитинства. І не тільки тому, що тоді були інші цінності, а й тому, в першу чергу, що тоді вони були дітьми, батьки були молодими, на життя дивилися з оптимізмом. Яким бідним не було б дитинство чи юність, це все одно найкращі, особливі роки. Тому, можливо, здається, що тоді і яблука були смачніші, і молоко корисніше, і трава зеленіша.
Ми – не кращі й не гірші. Ми – просто різні

 

Богдан ГАПЯК, співвласник Рівненської фабрики нетканих матеріалів:
– Не беруся судити, яке з поколінь краще. Ми просто різні. У кожного, мабуть, є свої плюси і мінуси. Ось, скажімо, спало на думку таке: коли розпочалася російсько-українська війна, наші молоді люди, не задумуючись, кинулися на схід боронити свою батьківщину. Так було завжди: хтось сміливіший, патріотичніший, свідоміший. Тому не можна сказати, що нинішнє молоде покоління – менш духовне чи менш патріотичне.
Якщо взяти за великим рахунком, то на кожне покоління припадають свої випробування. Хоча твердять, що найважче жити у часи перемін. Так сталося, що ми всі живемо в епоху перемін. Більш-менш відносно стабільно (не кажу: добре чи погано) моєму поколінню (я народився 1963 року) жилося до 1989 року – коли краще, коли гірше. Існували певні цінності, але нам, для прикладу, не дозволяли ходити до церкви. Після розвалу Союзу вже ніхто не забороняє відвідувати храми. Але не можна сказати, що весь народ кинувся до церкви. На богослужіннях бачимо в основному людей старшого віку. Зрештою, про що ми не говорили б – про духовність, патріотизм, працелюбність чи інші людські цінності, з покоління в покоління вони передаються з материнським молоком. Так було і є – діти вчаться у батьків. Ви можете сто чи тисячу разів розказувати дітям, як треба робити, а вони все одно будуть робити так, як ви.
Незаперечним також є факт, що ніщо не стоїть на місці. Це особливо помітно з огляду на стрімкий розвиток технологій. Ми свої знання черпали з мудрості батьків і книжок. І чим більше читали, тим більше і глибше пізнавали світ. Натомість змусити, скажімо, мою семирічну внучку Міланку взяти до рук книжку фактично нереально. Але вона має у своїй голові розуму якщо не більше, то точно не менше, ніж я у її віці. Бо, дякувати Богу, є достатньо джерел, з яких можна черпати всю необхідну інформацію – телевізор, гаджети і т.д. Тому не можна твердити, що нинішнє покоління менш розумне, ніж наше. Вони, сучасні діти і молоді люди, мають нині набагато більше інформації. Інше питання, наскільки вона корисна. Наприклад, коли ми читали книжки, то в уяві створювали власні образи про природу чи людські стосунки – любов, дружбу, сім’ю. А зараз нікому нічого не треба домислювати, бо все подається в готовому вигляді.
Насамкінець, якщо вже вдаватися до порівняння поколінь, то, напевне, треба зрозуміти, що ми в чомусь були кращими, а в чомусь – гіршими. Але є незмінні цінності, які передаються з роду в рід. Скажімо, для моєї внучки Міланки Україна, Бог, мама, дідусь, бабуся, рідна мова і все решта, що ідентифікує людину – не порожні слова. Вона знає їхню суть і ціну. Вона вміє любити, шанувати, дорожити. Причому не гірше, як ми, дорослі. Тому не можу погодитися з думкою, що ми – якесь там останнє покоління.
Діти «Z» прагнуть створити машину часу
Яна ГЕРУС, засновниця Центру іноземних мов «Аякс»:
– Усвідомлення невідповідності світосприйняття різних поколінь нині найбільш дискусійне питання. У всьому світі досліджується проблема нового покоління: що саме відрізняє його від попереднього і що від нього чекати? Я, як мама двох діток, не раз себе запитувала: що саме очікувати в майбутньому від своїх дочки та сина, і як правильно виховувати нове покоління «Z»?
Що б не казали соціологи та психологи, впевнена в тому, що є внутрішні речі, які впливають на формування особистості: сім’я, друзі, навчальні заклади. Але є й зовнішні обставини. І саме останні сильно впливають на покоління, яке зростає. Зовнішні фактори впливають на уявлення про світ та формують цінності, а також майбутні тренди.
Особисто я належу до покоління, яке хоче вижити. Основне завдання мого покоління – забезпечити добробут сім’ї та створити максимально комфортні умови проживання. Вважаю, що для мого покоління важливі: дім, де ми проживаємо, затишок та їжа, яку їмо. Як би не банально це звучало. В мене двоє діток, і, згідно з даними соціологів, вони належать до різних поколінь. Та й справді, прослідковуючи розвиток своєї старшої доні, помічаю те, що вона має активну життєву позицію і, незважаючи на свій вік, її основною метою є самореалізація та сприйняття себе у суспільстві. А меншенький синочок, який, за твердженням знову ж таки соціологів, належить до останнього покоління – покоління «Z». Що від нього очікувати – мало кому відомо. Єдине, що я спостерігаю, – це вплив гаджетів, інтернету. Але не бачу в цьому катастрофи. Як кажуть, все добре у міру. Я дійсно вважаю, що за сучасним поколінням шалений крок вперед, розвиток науки, медицини.
Щодо порозуміння між усіма поколіннями, то, на моє переконання, воно було, є і буде. Ми все одно пов’язані між собою і маємо вплив один на одного. Крім того, як батьки впливають на дітей, так і навпаки. Батьки намагаються донести свої цінності дітям, а ті допомагають не відставати в сучасному стрімкому розвитку.
Особисто я намагаюся у всьому підтримати дітей і допомогти їм реалізувати всі, навіть божевільні, плани. Головне розуміти, що щастя для кожного покоління своє: для мого – побігати по калюжах і поспівати пісні біля вогнища, для дітей 2000-х – реалізувати себе та показати, що вони найкращі, і для сучасного покоління створити машину часу.
Підготував Василь ГЕРУС

Діліться корисною інформацією з друзями: