Військовослужбовець з Рівненщини Андрій Грицайчук наприкінці березня 2023 року отримав поранення під час авіанальоту у селі Червонопопівка на Луганщині. 2 квітня рідним військовослужбовця повідомили про його загибель.
У рідному селі чоловіка розпочали підготовку до поховання, а за п’ять днів дружині Ользі повідомили, що військовий вижив і потрапив до госпіталю у Дніпрі.
Про останній бій, поранення та лікування Андрій Грицайчук розповів Суспільному.
Про поранення
Андрій служив у 25-й десантно-штурмовій бригаді. 32-річний військовослужбовець пригадав бій, коли він отримав поранення:
“Ми приїхали увечері, я пам’ятаю, що десята вечора була. Нас завели на позицію. Ми стали, позаймали оборону і все. Тоді я ще пам’ятаю, як передали рацією, що «ховайтеся, бо злетіла авіація». І все, далі я нічого не пам’ятаю”.
Як родині повідомили про загибель
2 квітня родині Андрія повідомили про його загибель.
“Я сиджу в кухні й бачу, що приїжджає машина нашої медсестри, потім військова машина, потім голови. І я вже зрозуміла. Тут відкриваються двері, мама вже плаче, бо її забрали по дорозі. І я кажу: «Тільки не кажіть, що його немає». Військовий мені каже: «Сядьте». І тут вже я почала плакати”, — розповіла дружина військового Ольга Грицайчук.
З її слів, найважче було розповісти про загибель чоловіка дітям. Їх у подружжя троє. Наймолодшому Макару — рік, старші дівчата Мілана та Анна — школярки:
“Середня каже: «Мам, а через трошки тато повернеться додому?» А я кажу їй, що «Ні, доню, там буде зірочка така велика горіти, на небі, це буде наш тато». Я кожного дня пила дуже багато заспокійливих таблеток. Він — усе для мене”.
Жінка розповіла, що сім’я вже готувалася до поховання:
“Ми вже телефонували в церкву, казали, на коли, що купувати потрібно. Голова сільської ради приходив, питав, де яму копати”.
Звістка, що живий
Звістку про те, що Андрій живий, Ольга отримала 7 квітня, це було свято Благовіщення Пресвятої Богородиці:
“Телефонують мені, я підіймаю слухавку і говорять: «Ваш чоловік лежить тяжко поранений, без свідомості у Києві, в лікарні». Я вибігаю на двір і кажу: «Мамо, Андрій живий!»”.
Дружина каже, що не з’ясовувала, як сталась така помилка, адже це питання стало неважливим.
Лікування і реабілітація
Спочатку Андрій Грицайчук потрапив у госпіталь у Дніпрі, потому його перевезли до Києва. Він поділився, що через важкі поранення погано пам’ятає цей період, але уже в столиці поряд з ним була дружина.
Коли лікарі стабілізували стан Андрія, його перевезли у Львів. Саме там чоловік вперше зустрівся з дітьми:
“Дуже емоційно було для мене. Не хотів, щоб вони мене бачили у такому стані. Зараз погано пам’ятаю це все. Тоді у мене ще відкритий череп був, ще не зашили. Зараз все зашили. Трохи пам’ятаю, що старша Аня все плакала”.
Зараз чоловік лікується у Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни. Тут зустрів побратима, з яким був у бою біля Червонопопівки, коли отримав поранення. Розповів, що того дня вижили лише вони.
“Я бачу, що знайоме лице. Кличу: «Дамір! Дамір!». Кажу: «Хто ще є живий?». А він каже: «Немає, лише ми двоє і все».
За три тижні лікування у госпіталі Андрій має перші успіхи, розповідає його фізичний терапевт Юрій Макарець:
“Мав великі труднощі з переміщенням, з ходою. Поза межами палати потребував супроводу. Він дуже позитивно налаштований”.
Попереду в Андрія Грицайчука тривалий курс реабілітації, розповів терапевт, потрібно відновити рухомість правої руки.
Історія родини
Андрій та Ольга разом 7 років. Родина живе в селі Олександрія на Рівненщині. Коли розпочалась повномасштабна війна, Андрій Грицайчук працював у Литві. Спочатку дружина та діти приїхали до нього. Однак, майже одразу родина вирішила повернутися до України.
Андрій розказав, що хотів стати на захист рідних:
“Якби у мене були легші травми, я б навіть назад повернувся на позиції до своїх хлопців. Якби ж легке поранення було, чи просто осколками побитий був, чи просто якась рука зламана — я б одразу повернувся до них”.
Фото: Суспільне Рівне.
Читайте також: У Рівному відкрився ще один “Клас безпеки”