Доля поєднала двох талановитих людей, які знайшли секрет міцної родини – Ольгу Сергіївну Романовську, лікаря-акушера-гінеколога гінекологічного відділення та Миколу Ярославовича Романовського, лікаря-хірурга, онкохірурга, онкогінеколога Обласного центру планової хірургії та трансплантології Рівненської обласної клінічної лікарні імені Юрія Семенюка. Обоє навчилися дотримуватися інгредієнтів рецепту успішного життя, а найголовніше – дбають 24/7 про здоров’я тих, хто цього потребує.
Напружений графік, відповідальність за життя та здоров’я пацієнтів не стоять на заваді сімейного щастя, дружного взаєморозуміння, неймовірного кохання двох лікарських сердець, які в унісон б’ються, створюючи атмосферу гармонії вдома та успішного професійного росту на роботі.
Джерело сили сім’ї Романовських
Журналісти поцікавилися в родини Романовських, як їх поєднала доля.
– Скажіть, будь ласка, де зустрілися та познайомилися?
О.С.: «Познайомилися в Буковинському державному медичному університеті. Перша наша зустріч відбулася в читальному залі. Я тоді навчалася на 5 курсі, а мій майбутній чоловік був шестикурсником і ще й старостою групи. Тому я не змогла не звернути уваги на цього хлопця».
– Чому обрали фах лікаря?
О.С.:«У 16 років ще не розуміла, чого, власне, хочу. На вибір фаху вплинули мої батьки, вони не медики, але хотіли, щоб я пішла в медицину. На 4–5 курсі навчання обрала гінекологію. І жодного разу про це не пошкодувала».
М.Я.: «Мені завжди подобалося поєднувати теоретичні знання з практичною роботою. Саме хірургічні спеціальності мають найбільше можливості щось змінити в пацієнтові в кращу сторону – від зовнішнього вигляду до покращення самопочуття».
– Чи любите свою роботу? Чому?
О.С.: «Лікар – така ж професія, як інші. І лікар, у першу чергу, теж людина, яка відчуває різні емоції, але особливою є «лікарська радість»: величезне щастя вилікувати хворого та спостерігати, як до нього повертається здоров’я. Та найбільше окриляє спостереження за животиком, що зростає, майбутньої матусі, яка впродовж багатьох років безуспішно намагалася завагітніти».
М.Я.: «Мені дуже подобається моя робота, особливо її результати, коли пацієнт приходить до тебе з будь-якими фізичними чи органічними порушеннями, а тобі як хірургу вдається їх прооперувати – і пацієнт щасливий через певний час повертається до звичного способу життя. Подобається колектив, у якому працюю. Тут завжди можна спільно обговорити тактику лікування пацієнта. Завідувач центру за потреби дасть професійну пораду. Колеги ніколи не відмовляють у допомозі одне одному».
Цінність фахівця
– У чому ваша цінність як абсолютного фахівця своєї справи?
О.С.: «Без сумніву, лікарська професія є однією з найтяжчих, зазвичай лікарями стають люди, які виявили гуманізм. Люблю допомагати іншим, і рада, коли моя добра справа приносить користь. Тому як абсолютний фахівець стараюся відповідати всім вимогам сучасної та якісної медицини у сфері гінекології».
М.Я.: «Як фахівець, на хорошому рівні володію технікою як відритих, так і малоінвазивних (лапароскопічних) оперативних втручань в абдомінальній хірургії. Подобається постійно розширювати спектр і складність лапароскопічних оперативних втручань. Захоплююся пластичною хірургією, відкриваю для себе все більший спектр пластичних операцій. У своїй роботі найбільше ціную вдячні усмішки пацієнтів, колег і друзів».
– Чи тяжко працювати в одному колективі? Удома робочі питання обговорюєте?
О.С.: «Ну, звісно ж, не тяжко. Стараємося дружно працювати. Часто бачимося, хоч і закріплені за різними відділеннями. За потреби обговорюємо вдома спільних пацієнтів і тактику їх лікування».
М.Я.: «Ні, не тяжко. Навпаки за професійною порадою завжди можна звернутися одне до одного. Оскільки працюємо обоє в хірургічній сфері, то 1–2 рази на тиждень зустрічаємося як колеги в операційній. Комунікація завжди на конкурентному рівні, деколи кожен відстоює свою думку як фахівець».
Робота — місце сили чи дім
– Що для вас Рівненська обласна клінічна лікарня (РОКЛ)?
О.С.: «РОКЛ – мій другий дім і дружний колектив однодумців та професіоналів. Робота для мене є величезною частиною життя, від якої отримую справжнє задоволення. Це можливість професійно зростати й здобувати нові знання. Коли моя робота отримує похвалу від керівництва та пацієнтів, то це підтвердження того, що я як компетентна професіоналка на своєму місці. Це породжує почуття гордості за те, що роблю».
М.Я.: «Для мене РОКЛ – мій рідний заклад, котрий створив мене як спеціаліста, за який я щиро вболіваю, завжди з гордістю говорю, що тут працюю. І повсякчас стараюся підіймати імідж лікарні, надаючи якісно медичні послуги. Саме тут на даний час є всі можливості для професійного розвитку».
– Що вас надихає та де черпаєте натхнення?
О.С.: «Сім’я – це найбільше джерело енергії. Отримане задоволення від роботи, що дає можливість розвиватися та просуватися по кар’єрному шляху, стимулює бути кращою у своїй галузі».
М.Я.: «Мене надихають нові виклики в галузі хірургії. Завжди хотілося виконувати весь спектр операцій. Тому стараюся рухатися в ногу з часом. Черпаю натхнення в моїй сім’ї, у спілкуванні з друзями, колегами, керівниками».
Голова сім’ї чи ініціатор
– Опишіть одним реченням чоловіка/дружину?
О.С.: «Чоловік для мене – це найнадійніша людина у світі».
М.Я.: «Дружина – це мій стимул у житті».
– Хто головний у сім’ї?
О.С.: «У нас немає головного, а є ініціатор подій, і частіше цією людиною стає мій чоловік».
М.Я.: «До спільних рішень приходимо разом. Напевно, я трохи більше нав’язую свою думку».
– Чи бувають у вашій сім’ї приводи для непорозумінь, як знаходите компроміс?
М.Я.: «Бувають…, коли дружина не бачить мене декілька днів поспіль, бо одного дня я чергую, а іншого – їду по санавіації десь у район».
О.С.: «Розбіжності у стосунках – це природно й нормально, адже люди не можуть мати однакові вподобання та погляди на життя. Вміння йти на компроміс і встановлювати здорові кордони дозволяє добре ладнати одне з одним і при цьому залишати один одному простір для зростання, розвитку та спільного життя».
– Скільки у вас діток? Якого віку? Де навчаються? Чим займаються?
М.Я.: «У нас один син Микола, йому 11 років. Навчається в 5 класі, займається греко-римською боротьбою, почав цікавитися карате та футболом. Переважно любить комп’ютерні ігри та поглиблено вивчає англійську мову, а ще, звісно ж, мріє стати лікарем-хірургом».
– Як вдається поєднувати роботу та сімейні обов’язки?
О.С.: «Важливе значення має підтримка чоловіка у всьому. Ми прокидаємось обоє о 6-й ранку, розділяємо наші домашні обов’язки та домовляємося про час, який кожен із нас може провести з сином, допомагаючи йому дістатися в школу, зі школи на гуртки».
М.Я.: «Щоранку зазвичай готую каву своїй дружині. Я раніше взагалі не пив кави, бо мені навпаки хотілося спати від неї, але зараз щось змінилося (сміється). Решта допомагаємо одне одному. Традиційно снідаємо в колі сім’ї. Деколи вранці до роботи вдається виконати деякі хатні справи».
Традиції сім’ї
– Яких сімейних традицій дотримується ваша родина? У чому особливість святкування?
О.С.: «Саме з сімейних традицій починається сім’я, у нас це спільна вечеря, недільні поїздки до батьків, вилазки на природу. Усе, що дозволяє бути з дитиною».
М.Я.: «Ми є православними християнами. Я 7 років у юному віці ходив у церкву допомагати священнику. Тому всі православні свята святкуємо. А особливо – Великдень і Різдво, коли стараємося зібратися всією родиною, але не завжди вдається через роботу».
– Як проводите вільний час?
О.С.: «Люблю проводити час з сім’єю, читати, готувати щось смачне для рідних. І, безперечно, подорожувати».
М.Я.: «Спільно проводимо вільний час із сином і дружиною: ходимо гуляти, у спортзал, боулінг, на футбол».
– Згадайте найвеселіший день, проведений разом?
О.С.: «Нещодавно з сином згадували, як йому було 4 роки й він вирішив упіймати святого Миколая. Розклав у кімнатах на підвіконнях цукерки, печиво та гроші. Завжди усміхаюсь, як згадую цей випадок».
М.Я.: «Таких днів дуже багато! Ми вміємо потрапити в цікаві ситуації. Пам’ятаю, як ми заблукали в Туреччині й нам довелося йти 45 км пішки».
– Що найголовніше у вашому житті?
О.С.: «Як на мене, найголовніше – це те, що робить нас щасливими. Найважливіше, що є в житті кожної людини, – це її родина. Адже родина – це найрідніші та найближчі люди, які допомагають нам у складних ситуаціях, які дарують нам тепло. Це безпечний, затишний рідний дім, наш малесенький світ, у якому все дороге, звичне та зрозуміле. Потрібно дотримуватися балансу між роботою та сім’єю».
М.Я.: «Найголовніше – це сім’я, родина. Здоров’я кожного з нас. Виростити сина з правильними цінностями в житті. Дуже ціную в людях відвертість. Найбільше не люблю подвійні стандарти та утиски. Найголовніше – жити так, щоб не було соромно дивитися людям у вічі. Бажаю всім, щоб те, що люди говорять, збігалося з результатами їхньої роботи».
Простий рецепт щастя
– Яка найзаповітніша мрія сім’ї Романовських?
О.С.: «Звісно ж, наша дружня сім’я охоче та сильно мріє, щоб закінчилася війна. Нам прикро дивитися на те, як гинуть невинні діти й дорослі. Україна – це незалежна й мирна країна. Ці події змушують нас переосмислити цінності життя та свободи».
М.Я.: «Сім’я Романовських бажає миру Україні та нашому народові. Ми хочемо, щоб усе стало на свої місця, як було раніше. І, беззаперечно, нехай у незламних людей буде завжди незламне здоров’я».
– Поділіться з читачами рецептом сімейного щастя. То в чому запорука міцної родини Романовських?
О.С.: «Рецепт дуже простий: «Ми» важливіше, ніж «я». Щастя є плодом наших багатьох компромісів, шлюб вимагає від кожного з учасників йти назустріч своєму партнеру. Щасливі пари вміють ділити на двох і радість, і смуток. І коли стаємо батьками, потрібно зуміти залишитися люблячою парою».
М.Я.: «Завжди говоріть те, що думаєте. Взаєморозуміння, повага й любов – ось рецепт міцної родини та сімейного щастя».
Марина ПАВЛУНЬ, rokl.rv.ua/
Читайте також: В Рівненській обласній лікарні відбувся благодійний тенісний турнір на підтримку ЗСУ
- Три снаряди знешкодили на Рівненщині
Снаряди часів Другої світової війни досі знаходять на Рівненщині. Вчора, 24 грудня, в місті Дубровиця, Сарненського району піротехніки ДСНС знешкодили три артилерійських снаряди часів тих часів.