– Сергійку, любий, тобі у каву одну чи дві ложечки цукру? Бутерброд будеш?
Не почувши відповіді, Ольга зайшла у кімнату й побачила, що чоловік вийшов на балкон і з кимось розмовляє по телефону. Говорив тихо, ніжно називаючи якусь жіночку Іванкою, ще й обіцяв заходити до неї частіше…
Ольга повернулася на кухню. Поїдала один за одним бутерброди із шинкою та маслом, таким чином вгамовуючи злість: «Ось уже п’ятнадцять років, як ми одружені, ні разу, ніде, ні з ким його не зрадила (хоча, чого гріха таїти, були можливості), а він мені свиню підсунув. До якоїсь Іванки видзвонює. Хто вона?»
Ольга жінка гонорова, з характером, тож вирішила розібратися з проблемою.
Почала пильніше слідкувати за чоловіком, навіть навідалася під час обідньої перерви до нього в офіс. Оглядала жіночок: «Ну із цією огрядною тітонькою навряд чи щось у нього було б, а ота молоденька шатенка у спідничці цілком могла б бути Іванкою! Проте он її назвав Оленкою якийсь чоловік. А ота світловолоса? Навряд, дуже вже худюща, він завжди любив, щоб у жінки були форми. Ну так хто ж тоді Іванка?» – нервувалась Оля.
Сергій прийшов із обідньої перерви збуджений та веселий. Трохи здивувався, коли побачив дружину:
– Тут у сусідньому кафе такі смачні булочки подають до кави, а ціни просто смішні, колись підемо разом, посмакуємо, – запропонував їй.
– До дому рукою подати, на плиті супчик тепленький, котлетки та випічка, а ти тринькаєш гроші на різні забігайлівки, – сердилась Ольга.
Сергіїв колега, підморгнувши, сказав:
– Особисто я ходжу на обід, щоб помилуватися новою офіціанткою! Наша Іванка – справжня красуня, правда ж?
Скільки дає день Миколая снігу, стільки буде трави на Миколу теплого
Вихованка рівненської ДЮСШ 1 виборола “бронзу” на Чемпіонаті Європи з гімнастики
При згадці про офіціантку Сергій густо почервонів. Ольга зрозуміла, що у пошуках чоловікової коханки допустилася помилки: «Ну я ж і дyрепа, мій Сергій не такий простак, щоб на роботі крутити шури-мури!» – подумки дорікала собі.
Ніжно попрощалася із чоловіком до вечора, ще й у щічку поцілувала. І пішла до кафе. Довго сиділа за столиком, робила вигляд, що вивчає меню, бликала на дівчат. До Ольги підійшла пухкенька жіночка років тридцяти. На її блузці був бейджик «Іванка».
Жінка мало не зареготала: «Ото вже красуня, Сергій мене ніколи на таку не проміняє, пофліртує та й покине. Але для профілактики потрібно провчити цю кралю, щоб не фліртувала з чужими чоловіками».
Ольга нічого кращого не придумала та зненацька вчепилася у волосся молодиці. До них уже бігли адміністратор, охоронець, інші офіціантки.
З пасмом волосся в руках Ольга вибігла з кафе.
Сергій був уже вдома. Не встигла й рота відкрити, як він почав:
– У мене є зведена сестра Іванка, сам недавно про це дізнався. Ні я, ні ти не можемо судити мого покійного батька. Маємо поставитися до неї як до рідної. Тим більше сьогодні якась несповна розуму жінка позбиткувалася із неї. Зараз привезу її до нас – заспокоїш, поговориш, заодно й познайомишся.
Інна ОЛЬЖИЧ