Хворіють усі. Але у кожного це відбувається по-своєму.
Тому ставлення людини до своєї хвороби, до лікарів, рідних, друзів, сприйняття власного настрою, самопочуття не могли залишитись поза увагою дослідників.
«Дуже часто ставлення людини до своєї хвороби впливає на її перебіг, – говорить психолог Тетяна Черняк. – Буває, що під час хвороби людина раптом зосереджується на «філософських» питаннях майбутнього, у неї формується інше ставлення до життєвих проблем. Тож на підставі багаторічних досліджень психологи виділили кілька типів хворих».
Гармонійний тип. Такі люди реально оцінюють свій стан, не схильні до перебільшень. Намагаються активно сприяти успіху лікування і не хочуть обтяжувати інших необхідністю доглядати за собою.
Тривожний. Постійно висловлюють тривогу щодо несприятливого перебігу хвороби, можливих ускладнень, неефективності і навіть шкідливості лікування. Не заспокоюються у пошуках нових методів лікування, нових «авторитетів», додаткової інформації про хворобу та ймовірні ускладнення, прискіпливо цікавляться результатами аналізів, висновками фахівців і не дуже зважають на власні відчуття.
Представники іпохондричного типу зосереджені на суб’єктивних хворобливих та інших неприємних відчуттях, про які постійно розповідають оточуючим, перебільшують реальні страждання, а дещо взагалі вигадують. Полюбляють фантазувати з приводу побічних дій ліків. Щиро хочуть лікуватися, але водночас не вірять в успіх такого лікування.
В Україні за добу +3 130 хворих на коронавірус
Жителька Рівненщини впевнена, що пандемія не скінчиться
Меланхолійний тип. Такі особи завжди пригнічені хворобою, зневірені в одужанні чи бодай поліпшенні стану (навіть при сприятливих об’єктивних даних). Трапляються депресивні стани, суїцидальні наміри. Песимістично сприймають все навкруги.
Для представників апатичного типу характерне збайдужіння до власної долі, перебігу хвороби, результатів лікування. Пасивна покірність лікарю, його призначенням. Втрата інтересу до всього, що раніше цікавило.
Особам, які належать до неврастенічного типу, притаманні спалахи роздратованості (особливо при прояві болю). Такі хворі нетерплячі, не можуть дочекатися полегшення і не можуть терпіти болю.
Обсесивно-фобічний. Тривожна надуманість таких хворих передусім стосується не реальної небезпеки, а малоймовірних ускладнень. Захищаються від власної тривоги за допомогою забобонів, різних ритуалів.
Розрізняють також сенситивний тип, коли людина надмірно стурбована тим, що може справити негативне враження на оточуючих і думає, що, дізнавшись про хворобу, друзі та колеги уникатимуть її, вважатимуть неповноцінною, ставитимуться зневажливо чи упереджено, пліткуватимуть про причину хвороби. Такі хворі бояться стати тягарем для рідних.
Егоцентричний. Пацієнт з головою «влазить» у хворобу. Зумисне демонструє оточуючим та рідним свої страждання й переживання, аби повністю заволодіти їхньою увагою. Егоцентристи вимагають максимальної турботи: всі повинні про все забути, покинути роботу і тільки про них дбати.
Безпідставно веселий настрій, який часто є наслідком «гри», зневажливе або легковажне ставлення як до хвороби, так і до лікування притаманне представникам ейфорійного типу. Саме вони легко порушують режим лікування, навіть якщо це може призвести до вкрай негативних наслідків.
Аюзогностичний. Ті, хто належить до цього типу, наполегливо відкидають будь-яку думку про хворобу та її наслідки. Заперечують очевидне у перебігу захворювання, списуючи його на випадковість чи інші «несерйозні» обставини. Відмовляються від обстеження та лікування. Намагаються обійтися “власними” засобами.
Паранояльний тип. Особи цього типу впевнені, що хвороба – це наслідок чиїхось злих намірів. Вони приписують можливі ускладнення або побічну дію ліків недбалості чи агресивності медперсоналу – звинувачують їх у всіх бідах та вимагають покарання…
Якщо ви впізнали себе в одному з портретів, – це означає, що ви ще здатні оцінити свій характер, перевірений незначною застудою чи отруєнням. І ще можете попрацювати над собою (бажано з психологом), щоби на випадок серйозної хвороби не ускладнювати життя ні собі, ні членам родини.
Якщо ви розгледіли серед описаних умовних хворих когось зі своїх родичів, зважте на сказане і відкоригуйте свою поведінку з урахуванням психологічних особливостей своїх супутників по життю.
Якщо ви – лікар, вочевидь, вам доводилося мати справу з кожним із таких «типів». Тому навчіться лікувати кожного з них, – того, хто готовий вам допомогти, того, хто «помирає» від нежитю, і того, хто падає на ходу. Що поробиш – мистецтво лікування, як і будь-яке з мистецтв, вимагає жертв.
Олена ГОНЧАРУК