Здавалося б, скільки людині треба, щоб почувати себе щасливою. Як виявилося під час опитування відомих рівнян про звички, які поліпшують їхнє життя, небагато. Зрештою, судіть самі.
Депутат Рівнеради Любов РОМАНЮК:
– Я класичний консерватор із комплексом відмінниці.
І мої звички сформовані відповідно до рис характеру, а це пунктуальність, спланованість, чіткість, режим, відповідальність… Не люблю спонтанності, хоча зайве спілкування з друзями або родиною приносить шалене задоволення.
Попри непростий темп життя хочеться завжди мати додаткові сили і настрій. Тому я знімаю стрес у свій спосіб. Здебільшого я втомлююся не фізично, коли маю час відпочиваю, переглядаючи фільм, із книжкою в руках, чи коли перебуваю церкві. Моя втома інша, бо гуде в голові як електричний струм. І з часом я зрозуміла: якщо я виснажена емоційно чи розумово, потрібно скерувати залишки своїх сил для фізичного навантаження.
Чудово допомагає робота на землі, генеральне прибирання, перестановка меблів у квартирі, приготування складних страв. Якщо у мене на городі поміж рядків немає ані травинки, це насторожує і мого чоловіка. Тому, можна сказати, городина є лакмусом мого стану для оточуючих. У моменти найбільшого стресу я готова безупинно йти, і думаю, що це своєрідний пошук організмом балансу.
Обожнюю ліс, сам процес пошуку грибів, спілкування з природою… Після цього організм отримує ще більшу втому, але вона зовсім інша — приємна. Все, що ми робимо у житті, чим займаємося, має приносити задоволення. Так важливо залишатися щасливим і мати бажання іти далі. Крок за кроком.
Мені дуже важливо бути з родиною. Мій чоловік і наші діти – вони такі інші! І вони настільки наповнюють мою внутрішню гармонію, що я купаюсь у промінцях їхніх кольорових ідей, мрій, спонтанності. «Втомилася? – поїхали в баню», «Які плани? Може, шашличок?», «А чи не поїхати нам на озеро?», «Ми в кіно. Ти з нами?» Вони розуміють мене, як ніхто і ніколи не зможе зрозуміти. Вони розрізняють втому від злості, щиру посмішку від ввічливої.
І коли вони сплять, так хочеться пригорнутися до кожного й увібрати в себе все те, що руйнує дорослий світ, аби завжди мати сили йти вперед.