Наталія Демедюк – живе втілення висловленого відомим німецьким письменником Ліоном Фейхтвангером твердження: «Талановита людина – талановита в усьому!» Письменниця, журналістка, художниця, фотомисткиня – це далеко не весь перелік поприщ, де яскраво проявилися її обдарування.
Адже вона ще добре знана як телерадіоведуча, викладачка НУВГП, співзасновниця та керівник Медіа-Центру «Третя столиця», членкиня НСПУ, НСЖУ, авторка медійних та мистецьких проєктів, співорганізаторка та учасниця культурних заходів, громадська діячка, лавреатка літературних і журналістських конкурсів та премій.
Реставрована мить» поетеси, яка не знає нудьги
Так, 2012 року Наталія Демедюк стала лауреаткою Літературної премії імені Михайла Дубова у номінації «Літературний дебют» за збірку поезій «Ескізи буднів». 2020-го – премії імені Валер’яна Поліщука за збірку «Сім кРоків», 2022-го – премії «Рівненський акцент» за збірку «Азимут». Водночас вона стала лауреаткою Міжнародного телерадіофестивалю «Калинові мости» (2018), кінофестивалю документальних фільмів «Громада мрії» та інших.
А нещодавно Наталя Демедюк у мистецькій галереї «Євро-Арт» презентувала четверту видану нею книгу – поетичну збірку «Реставрована мить». Отож, перше запитання, з яким звернулася до поетеси.
– Яка поезія ввійшла у нову збірку і коли вона написана?
– Народжувалася збірка до війни і практично була готова до друку. Однак довелося відкласти – було не до книги. Перший період після повномасштабного вторгнення рф в Україну деякий час нічого не писалося. А далі виникла потреба знову взятися «за перо». Тільки вже на інші теми, фіксувати інші рефлексії. Перший вірш, написаний після 24 лютого, з’явився наприкінці березня.
Квіти не знають, що йде війна.
Але весна невпинна.
Буде ще мрія – і не одна!
І Україна – вільна!
В травах потоне ворожий брухт.
Зійде врожай у полі.
Війни не вічні. Та вічний дух,
Що прагне правди й волі!
(Вірш «Квіти»)
Думаю – це на краще, що книга не вийшла до війни. Бо тепер у ній є й нові вірші, які звучать в унісон із переживаннями читача. Загалом до збірки увійшли твори, написані в період з 2019 по 2023 років. Редактором книги став відомий письменник Петро Велесик. Статтю – післямову книги – написав заслужений журналіст України, письменник та науковець Віктор Мазаний. Книга побачила світ у видавництві «Саміт книга» з легкої руки Ігоря Степуріна.
«Реставрована мить» має доповнену реальність – відео, де можна побачити рухому картинку з обкладинки книги та почути мій голос – я читаю уривок з вірша. Автором ідеї став вчитель і товариш, засновник та керівник ГО «Колоарт» Павло Бенедюк. Також книга містить 16 кольорових репродукцій моїх картин, які експонувалися на виставках в Україні та за кордоном. Окремі з полотен створені у галереї «Євро-Арт» в групі художника Анатолія Іваненка. Така ось вийшла книжечка, суголосна нашому сьогоденню.
– Кажуть, поети своїми віршами спілкуються з соціумом. Що ви хочете сказати людям своєю поезією?
– У книзі читач знайде патріотизм та інтимну лірику, злободенний соціум і філософію. А ще – безмежну подяку воїнам ЗСУ, які боронять незалежність і територіальну цілісність нашої країни. У збірці вказана присвята – «Усім незламним…» Це про нас, про українців, про нашу жагу життя й любов до свободи.
На звороті книги – відгуки письменників, які в різний час писали про мене статті, рецензії або ж були моїми редакторами й порадниками, як-от Анатолій Криловець, Неоніла Диб’як, Валерій Полковський, Анатолій Кичинський. Всі вони добре знайомі з моєю творчістю. Для мене це приємно й почесно.
А щодо «сказати людям» – читайте рядки, читайте між рядків, просто читайте – і кожен віднайде своє.
– Талановитих людей вважають не такими, як всі інші. Помічали за собою таку відмінність?
– Важко оцінювати себе. Хай замість мене промовляють мої твори та вчинки. А щодо відмінності, то кожна людина є по-своєму унікальною, адже немає двох однакових людей, як нема двох однакових квіток, немає двох однакових світанків… Як колись нам казали в «художці», природа не симетрична. І це прекрасно. Ніколи не намагалася «бути, як всі» чи бігти за юрбою, а з віком стала ще частіше слухати власне серце. Не кривлю душею і мені досі не соромно дивитися в дзеркало. У мене змалку загострене відчуття справедливості. А ще я трішки перфекціоністка. І в роботі, і у творчості – в усьому.
– Поезія – не шкільний твір, який пишуть на задану тему. Коли зазвичай до вас навідується муза?
– Вона мене не запитує, спонтанна гостя – приходить, та й усе. В мене навіть вірш про це є. А якщо серйозно, то вірші зазвичай народжуються як рефлексія на ті чи інші події, або ж як відповідь чи роздуми, коли є потреба-бажання поділитися. Іноді це емпатія, іноді – експресивна реакція… Іноді вірш може з’явитися сам – я лише записую. А іноді я можу фоново розмірковувати на ту чи іншу тему, подію, а вже тоді в певний час народжується вірш. Тоді записую. Та ніколи відразу не відпускаю «в люди». Має мінімум минути ніч або день, тоді можу відредагувати слово чи фразу. Публікую не всі, не відразу, більше довіряю власній інтуїції.
– Журналістика, живопис, письменництво, фотомистецтво… Чим доповнюють вони у вашому випадку одне одного?
– Ви дуже правильно сказали – «доповнюють одне одного»: там, де не можна сказати віршем, промовляють картини. Коли у вирі життя є бажання чи потреба зафіксувати мить – звичайно, куди ж без фото. А вірші – це як дихати, жити, реагувати та спілкуватися із Всесвітом. Скажу по секрету: я навіть трохи співала у шкільному хорі. Але це вже інша історія.
– Коли, до речі, відкрили в собі хист до малювання?
– Малювати я почала раніше, ніж писати. Просто спочатку були олівці й фарби, а вже потім – буквар. Жартую. Але насправді – з дитинства, з дитсадка. Батьки завжди купували мені багато альбомів, фарб, пластиліну. Я ніколи не знала й не знаю, що таке нудьга – це невідоме мені слово. Щоправда, змалку не думала, що видаватиму книги й експонуватиму свої картини на виставках.
– У кожного художника є особливо цінні для нього картини? А у вас є такі, щоне віддасте ні за які гроші?
– Для мене цінні всі картини й книги. Адже це моє творіння, а я у творчість завжди вкладаю душу, частинку себе, своєї енергетики. Проте справді, є картини, які не продаються. Для прикладу, це мій «Кубістичний натюрморт». Цю картину подарувала доньці, а також картина «Рівне. Вечір. Маленький принц». У ній прообраз мого сина. Репродукції цих картин є у книгах «Азимут» та «Реставрована мить». Загалом мої картини за ці роки вже трохи розлетілися містами України. Частина оселилися за кордоном (Польща, Канада, Великобританія…) – про це у вірші «Палітра» (автобіографічні поезії – куди ж без них). Радію, коли вдається привнести у цей світ трохи світла й любові. Адже це те, чого потребує кожен з нас.
Спілкувалася Олександра ВОРОБЕЙ,
студентка Національного університету «Острозька академія»
Читайте також: Олександр Харват: Як виглядає мужнє милосердя?
- «Рагу довголіття» з маловідомого овоча допоможе стати довгожителем
Мешканці грецького острова Ікарія, як і мешканці інших «блакитних зон» світу, до яких належить цей острів, мають у 10 разів більше шансів стати довгожителями, ніж «середньостатистична» людина в США. І це, не в останню чергу, залежить від дієти.