Олеся поправила зачіску, потягнулася до чашечки з кавою і виявила, що вона вже спорожніла. Закутавшись у плед, вона сиділа в кріслі в роздумах, тож не помітила, як спустошила всю чашку.
Каву вона обожнювала і щодня пила її «літрами». Любила не солодку і з молоком, причому на сон «кінські» порції кофеїну не впливали зовсім. Сестра одного разу, дізнавшись, що після вживання трьох чашок кави Леся дуже хоче спати, тільки й сказала, сміючись – «Ну ти інопланетянка!»
Олеся посміхнулася, як завжди робила, згадуючи старшу сестру. Її вона дуже любила, це була найрідніша людина в її житті після дочки. Ось і зараз, збиралася подзвонити їй і обговорити нереальність того, що з нею відбувається.
А поговорити було про що. Леся давно не вірила в любов і справжніх чоловіків, знала, що вони бувають лиш у книгах та фільмах. В юності рано вискочила заміж, нapoдила, і, промучившись кілька років у шлюбі, втекла від чоловіка. Тож зовсім не горіла бажанням наступати на ті ж самі граблі. Чоловіки в її житті з’являлися, але, сходивши на пару побачень, вона усвідомлювала, що прийти знову до того, від чого втекла, буде верхом дурості. Так і жила. Працювала, дочку виховувала. З роками звикла до самотності, яку гордо називала «свободою», їй насправді здавалося, що почувається щасливою.
Кілька місяців тому у них на фірмі з’явився новий співробітник. Молодий хлопець. Віктором звати. На вигляд начебто звичайний і нічим не примітний. І все б нічого, та став молодик проявляти до неї увагу. То каву приготує, то сумки до будинку пропонував донести, то по роботі допомагав. Олеся, звичайно, сміялася над ним. «Молодий ти ще, і дурний, навіщо я тобі потрібна? На вісім років старша і дитина у мене. Та й у тебе он дівчина-ровесниця є», – казала вона йому в курилці, не сприймаючи всерйоз його залицяннь.
Скільки коштують новорічні ялинки на Сарненщині
Вифлеємський вогонь миру тепер горить і в Рівненській ОДА
Хлопець виявився настирливим. Відступати не хотів. одного разу, випивши шампанського з подругою, вона відповіла на його смс. Він прийшов, вони довго сиділи, просто розмовляючи. Подруга пішла, а Леся з Віктором вирішили сходити в магазин, бо шампанське скінчилося, а душа вимагала продовження банкету.
Почався дощ. На півдорозі до магазину Віктор зупинився, повернув Олесю до себе обличчям, і, тримаючи її за руки, ніжно подивився в очі. Зізнався, що сподобалася вона йому з першої зустрічі.
– Я вже давно мрію про тебе і дівчини ніякої в мене не було. Інша мені не потрібна. Будь ласка, дай мені шанс, прошу тебе! Мій вік – це всього лише цифри. Яке має значення, скільки нам років, і яка різниця між нами!
Леся стояла і мовчки дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, чому так збурилась її душа. Не знала, чому плаче. може, то краплинки дощу котяться по її щоках.
Віктор ніжно пригорнув її до себе, цілував, і гладив мокре волосся. Він залишився. Вранці Леся розбудила його, провівши додому, поки дочка ще спала.
«До вечора?..» – запитально подивився він на неї. І стільки тепла і ніжності було в його очах, і в той же час – остраху: не відштовхни мене, повір. Вона посміхнулася, і кивнула.
Закуталась в плед і знову сіла в крісло з чашкою кави.
З того ранку минуло вже десять років. Сестрі тоді Леся, звичайно, подзвонила. Віктор прийшов увечері, і більше не пішов. Через півроку вони одружилися. А ще за рік у них народився синочок.
За десять років спільного щасливого життя Олеся не чула на свою адресу поганого слова. Втім, як і її коханий Віктор. А свобода-самотність, яку вона так цінувала й плекала, назавжди пішли з її життя.
Вікторія АНТОНЕНКО