До минулого, як і до творчої спадщини, кожен по-різному ставиться. Для когось – це пережитки історії, а для інших – ностальгійний спогад про те, що вже ніколи не повернеться, – молодість. Вона, молодість, у кожного – теж своя.
Втім має багато спільного – насамперед, напевно, здоров’я, яке з літами кудись зникає. Було кохання, можливо, до нестями. Мрії, надії, сподівання на якесь ілюзійне щастя, яке з’явиться саме собою.
Було й важко, особливо сільським жінкам, на руках яких виростали діти, трималася господарка, худоба, а на додачу – виснажлива робота в колгоспі. Коли непомітно наставала ніч, здавалося, не було сили до ліжка дійти. А вони, тоді ще молоді та здорові, й не поспішали йти спати. Збиралися невеличкими гуртами в різних кутках села і заводили пісень.
Про що співали? Звісно, про кохання. А ще про рідний край і, не повірите, про звитяжну колгоспну працю. Зрештою, послухайте декілька пісень у виконанні мешканок села Вілія Острозького району Рівненської області, сусідок Галини Володимирівни Стратюк і Ганни Ананіївни Стратюк (однофамільці).
Щоб постійно бути в курсі новин Вам підпишіться на наш Telegram