Шукаймо патріотичний дух в українських письменників

Діліться корисною інформацією з друзями:

Багато слів, які широко вживаються на офіційному рівні, є неприйнятними для української мови.

Дійсно, багато негараздів є в нашому суспільстві. Перелічити важко. Серед них – мовні проблеми, які, на превеликий жаль, не вирішуються вчасно і у нашій державі часто-густо відходять на задній план. А вони, треба пам’ятати, тісно переплітаються з політикою, психологією, з духовним здоров’ям народу.

Тому, як ніколи, нам потрібно саме зараз піднести авторитет та значення рідної мови. І це повинні робити в першу чергу засоби масової інформації.

Вони повинні бути взірцем чистоти і культури мови.

А чи є вони такими? Ні! На жаль, нерідко недбало ставляться до найдорожчого скарбу – рідної мови.

На мою думку, ще ніколи титри серіалів не були такими неграмотними. Помиляються диктори, є помилки на шпальтах місцевих газет. А про оголошення – годі й казати. Яких тільки слів не придумали наші бізнесмени! Оце читаю: «будуть працювати бухгалтерські курси – стіліхо». Що воно означає? Чую: «Завдання. Три робітника, аби лиш сказати (без лиш); в Рівному вираз (вислів); постраждали від повені (потерпіли від повені); по вулиці Київській (на вулиці Київській); люди жаліються (скаржаться); у ці дні (цими днями)» і т. д.

Вчені-мовознавці нам кажуть, що багато слів, словосполучень, які доволі широко вживаються на офіційному рівні, є неприйнятними для нашої мови. Для прикладу, «казначейство». «Казна» – слово, запозичене з татарської мови. А чому не сказати рідною мовою – «скарбниця», «скарбівня». Українське телебачення дало нам національно-культурний проєкт «Мистецький арсенал». Слово «арсенал» чужоземне. А чому не назвати «мистецька скарбниця»? З’явилася футбольна «Прем’єр-ліга». Перекладемо рідною мовою і буде вищий рівень.

Хто нищить наше слово – наш духовний символ? Він же відображає світогляд і мислення народу. Недаремно кажуть: чия мова, того й влада. Споконвіку наш народ казав: Трисуття, Трійця, а російсько-татарський історик Карамзін назвав Тризубом. Ми, забувши мудрих предків, і досі мавпуємо.

На жаль, трапляються помилки і в наукових виданнях, підручниках, посібниках. У 2007 році був перевиданий «Український правопис». Його видання затвердили до друку вчені ради двох найвищих мовознавчих установ. І що ви думаєте? Завідувач кафедри Київського міжнародного університету Іван Ющук знайшов у ньому до 30 помилок і написав статтю «Неграмотний правопис – масовим накладом». Наведу тільки один приклад: «З дієсловами не пишемо завжди окремо, крім тих, що без «не» не вживаються: неволити, ненавидіти, незчутися, нестямитися. Але слово стямитися є, і воно вживається й без «не». Є помилки у розділі «Найголовніші правила пунктуації». Відомий науковець дивується: навіщо в правописі згадувати Тельмана, Кот. Є й речення: «Слухай, Німеччино, Тельман говорить». А якщо учні запитають, хто він такий, отой Тельман? Якраз у «Правописі» й не згадано жодного українського патріота. То невже на приниженні своїх національних ознак ми збудуємо українську Україну? А це в той час, коли легіони зденаціоналізованих українців ненавидять усе рідне. І, як найзапопадливіші блазні, прислуговують олігархам-українофобам, котрі до нитки обкрадають наш народ.

Відбувається це тому, що в нас бракує відчуття єдності духу. Шукаймо його, отой патріотичний дух, у Шевченка, Франка, Гончара і пам’ятаймо слова П. Тичини:

Те, що всім народом пережите,

Воно святе, його ти поважай.

Тетяна ПІЯР, просвітянка