Рецепти на всяку оздоровчу потребу від карпатського знатника Андрія Ворона

Діліться корисною інформацією з друзями:

Рецепти на всяку оздоровчу потребу від карпатського знатника Андрія Ворона.

Приходить час, і починаєш розуміти, що лише Природа може творити нову природу.

7 днів у ТелеграміСвіжі новини для тих, у кого мало часу

Новини які не потрапили на сайт ми розміщуємо в Телеграмі

«Коли поранити сосну, земля пошле їй через стовбур ліки – смолу, що затягне, загоїть рану. Хіба се не підказка нам?! Із ранами своїми звертаймося до землі, до природи, до Неба – і будуть нам ліки. Бо хіба ми гірші, хіба маліші за дерево? Поміч Матері-природи – у виправленні і випрямленні нашої малої, людської природи. Тому що нинішня хвороба – це вчорашнє порушення законів природи».

Так казав Андрій Ворон, чоловік великого вродженого обдарування, підсиленого світотворчим вишколом і терпінням серця. Його називали знатником, візіонером, карпатським Сократом, Вічником і Світованом. Може тому, що за свої сто чотири роки він світ перейшов уздовж і впоперек, торуючи дорогу до самого себе. Довелося йому, як кресалу об трут, обтертися об різні народи, аби від кожного потягнути по нитці знань і досвідчення.

«Стрічав я різних людей у хворобі, – зізнавався він. – Видів стійких в опорі болю, незломлених муками і терплячих, красивих та гідних у смиренности, видів мовчазно-мужніх, навіть таких, що приймали страждання радісно, як святі. Всяких стрічав у хворобі. Не стрічав лише серед них щасливих».

Банував, що людина все більше втрачає живий зв’язок із природою, а разом із ним і глибоку нутряну енергію, яку здатне нам дати «живло». Тому першим ліком його було слово поклику і розради. Поклику припадати до вічного Джерела сили і розради, коли ці сили підупали. Рукою давав недужим знадіб’я, а уста при цьому щось тихо шептали.

Хвороби не слід боятися. Стрічай її як дощ, котрий має щось промити; як спеку, яка має щось випалити; як вітер, що має дещо розвіяти. Наша природа, як і природа велика, має споріднені закони. Можливо, слабкості і болесті посилаються нам для науки, як себе вберегти, укріпити, змінити». І дні нездоров’я можуть відкрити нам нові стежки до миру тілесного, сердечного і духовного. Бо в людській природі закладено чудодійні сили. Але їх потрібно розбудити в недужому.

Він це робив, уздоровлював, притому успішно. Що це було – дар, хист, система знань? Сам ніколи не називав це лікуванням і зціленням. Казав, що він тільки помагає вернути дух здоров’я в підупале тіло, створити духовний простір для зцілення. Бо зцілення – це повернення цілости. А далі успіх гоєння великою мірою залежить від самого недужого. «Я відсунув один камінь, а ви відсунете інші», – зауважував Мартін Лютер.

Перед тим як лікувати, Андрій Ворон запитував: «А чи готовий ти сам відмовитися від головної недуги, тої, що зветься безнадія? Чи готовий жити так, аби не притягувати до себе хвороб? Чи готовий жити так, аби вони не могли жити в тобі?..

Адже здоров’я і віра – дві головні свободи наші. Бути здоровим – бути собою, в собі і при собі. Якщо ти здоровий, то світ тобі здається здоровим, і в людей менше хворобливих вад помічаєш.

«А що для ліків найкраще придатне?» – запитували його, бувало.

«Усе придатне. Бо коли хвороба посягнула на здорове, вся здорова природа повстає проти цього. Лише не опирайся їй, дай себе в її рятівні руки».

Так, як він знався на травах, мабуть, не знався ніхто. Практикував із сотнями рослин, хоча казав, що кожна «божа билина» для чогось придатна. Залишив по собі розсипи випробуваних рад-порад, помічних рецептів, способів і методів лікування тим, що доступне під руками і ногами, грона приписів «здорового і довгого тривку», як любив казати. Цілий шпиталь просто неба, цілу животворну аптеку.

Ця книжка – спроба зібрати воєдино всі ті скарби на всяку щоденну потребу. Але не шукайте тут академічності й системності, бо це не фармакологічний довідник. Радше – плин живої води життя, яка залишає на споді русел золоті піщинки одкровень. Такі ж живі і вічні, як і саме життя.

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ