Ні дощ, ні повітряна тривога не змогли завадити незабутній зустрічі рівнян із поетом Анатолієм Кичинським. Незважаючи на несприятливі обставини, захід відбувся в теплій і щирій атмосфері, сповненій поезії, музики та емоцій.
Лауреат Шевченківської премії, Народний поет України та почесний громадянин Херсона завітав до Рівного, даруючи слухачам свою творчість і надихаючи на любов до рідного слова та мистецтва.
Це була не просто літературна зустріч — це була подорож у світ краси, душевного тепла й незламної віри в перемогу України.
Ані холодний листопадовий дощ, ані повітряна тривога не завадили зустрічі з Поетом. Хоча зізнаюся чесно: був острах, що люди, начитавшись фейкових прогнозів про масований ворожий обстріл, повернуться з пів дороги.
Коли ж побачила, що Анатолій Кичинський уже прибув на місце проведення заходу з парасолею та доброю торбою книг, від серця відлягло.
«Нічого страшного, будемо читати в укритті!» – подумалося. За 8 хвилин до початку зустрічі пролунав сигнал про відбій повітряної тривоги, і ми, рівненські філологи, більш як на годину відкидаємо тривоги, папери, зошити й слухаємо, як «Жива і скошена тече в мені трава»…
Дорога поета завдовжки в любов
Як висловилася більшість присутніх, слухати Анатолія Кичинського – це щастя для філолога! Пан Анатолій розповів про своє щастя – ходити одними дитячими стежками з Миколою Кулішем, бо ж «Толя Кичинський, поет і художник», з’явився на світ у Преображенці Чаплинського району Херсонської області, а драматург Микола Куліш народився на 58 років раніше в Чаплинці.
Ми ж, рівняни, подумали про своє щастя – ходити одними вулицями з лавреатом Шевченківської премії! Анатолію Кичинському її присвоїли у 2006 році, а в 2024-му він здобув почесне звання «Народний поет України» від Міжнародної літературно-мистецької академії.
І хоча доля занесла почесного громадянина Херсона в Рівне через війну, ми радіємо, що маємо змогу зустрічатися з таким титулованим митцем на багатьох літературних імпрезах у нашому місті. Пан Анатолій називає його, як і ми, з любов’ю – чаРівне!
Натомість замовчує свої титули та звання. За ту годину зустрічі ми не почули від нього жодного слова про премії та нагороди… Зате сміялися від душі з його дотепних жартів і дивувалися, що на зустріч пан Анатолій прийшов, як учитель на урок: з презентаціями, записами пісень на його вірші, наочністю.
Учителів колишніх не буває, скажуть освітяни: автор закінчив філфак Херсонського педагогічного інституту.
Рівняни здивували поета
А от Анатолій Кичинський був приємно здивований, що і в закладі освіти, де відбувалася зустріч, для гостя підготували сюрприз: лилася його поезія, а діти виконали танцювальну композицію з парасольками під «Дощ» – пісню Марії Бурмаки на слова Анатолія Кичинського.
Зі слів директорки Рівненської гімназії № 24 Олени Ткачук, дівчатка, молодші та старші, самі зробили постановку. А вірші поета читав учитель фізкультури. І читав прекрасно! Була біля читця і «Золота моя жінка» з однойменного вірша. І кожна жінка в залі відчула, що і в неї за спиною є золоті крила, і вона «лишила на серці (чиємусь) сліди золоті».
П’ять «і» у двох реченнях – це надмір жіночих емоцій. Просто за роботою та жіночими турботами ми забуваємо про крила… Нагадали… Дякуємо!
Завітав на захід іще один поет-романтик, рівненський бард Юра Матвійчук. Його «Осінніми валізами» розпочалася наша зустріч з нотками осені, золота, хризантем, кохання… А далі Анатолій Кичинський читав свою поезію, читав як актор. І вже зовсім не хотілося нікуди йти з зали, де пахло хризантемами й українським Словом.
А ще говорили про українську народну пісню й слухали Юрія Поліщука з «Чорних черешень». У записі звучала «Кінь трави не їсть» на слова Анатолія Кичинського. Автор до всього прочитав свій унікальний вірш «Пошитий у дурні». Твір складається з одних фразеологізмів(!)
Присутні мали нагоду побачити і насолодитися картинами Анатолія Кичинського. Митець зумів поєднати в собі літературне обдарування з талантом живописця. Якщо свій поетичний хист шліфував, навчаючись у Літературному інституті, то як художник формувався самотужки.
Попри це, в живописі він професійний і відомий як творець настроєвих пейзажів і натюрмортів, чимало з яких перебувають у приватних колекціях в Україні та за кордоном. Частину полотен вдалося врятувати після звільнення Херсону й вивезти до Рівного.
Якось здалося, що поет любить оксамитову пору: так багато осінніх барв у його віршах і картинах. Натомість Анатолій Кичинський зізнався, що закоханий у весну і квітень, у якому розпочалася його життєва дорога. «Дорога завдовжки в любов» – у поета є така збірка. І справді, його життєва дорога сповнена любові до рідної Херсонщини, до рідного слова, до жінки, до українців.
Ми щиро бажаємо, щоб його мала батьківщина була якнайшвидше звільнена від ворога! Щоб Україна здобула переможний мир!
Мирослава ЖОВТАН
Читайте також: Корисний хліб, що не шкодить фігурі