Невідомі сторінки фольклориста Сергія Козицького

Діліться корисною інформацією з друзями:

Перебуваючи в Державному історико-культурному заповіднику міста Дубна, вже не вперше зустрівся із своїми добрими колегами Тамарою Дмитренко та Миколою Пшеничним. Вони показали мені невідомі матеріали про Сергія Козицького з дубенського періоду його життя.

Життєві дороги привели на Острожчину

Це фотографії, листи, книги. Декілька фотографій, на одній із яких написано: «На пам’ять братові Хведорові від Сергія. Селець. 30/VII.1912 року, після Ксєніного шлюбу». Згадане с. Селець Дубровицького району теж пов’язане з його перебуванням там.
Ще одна фотографія С. Козицького в солдатській формі, зроблена в Москві. На ній читаємо: «Кажуть, шо на карточці обов’язково треба щось написати. Але ж я далебі забув усе, що знав. Так-таки і не згадаю. Зрешти, гадай, що хочеш. Сергій Нікчемний. 1/ХІІ.1908 року. Казарма». Є припущення, що в цей час він відбував військову службу. І ще один цікавий документ – перша книжка для дітей «Учітеся», де вказано: «Склали Сер. Козицький та Ів. Шуминський, ілюстрував Петро Холодний, каліграфічні роботи В. Андрейчина, Луцьк 1930. Розпорядження з дня 28 грудня 1923. Освіта затвердила цей підручник до уживання в школах». У цій книжці автор приводить вірш Тараса Шевченка «Учітеся, брати мої», а також вміщена розповідь про місто Дубно.
Сергій Козицький для жителів села Михалківці Острозького району Рівненської області на початку 20-х років XX століття був шанованою людиною. Сюди він приїхав, побувавши у Луцьку і Дубні. За свідченням колишнього сусіда та приятеля Жука Григорія Семеновича, він, імовірно, приїхав на Волинь із Галичини. Місце його народження невідоме. Педагогічну освіту здобув у Москві. А в цьому селі був учителем та регентом церковного хору, викладав кілька дисциплін у церковно-приходських школах. Під час навчання в Москві (близько 1914-1915 років) Сергій Козицький познайомився з сином відомого українського письменника Д. В. Марковича – Левом. Їхні стосунки переросли у творчу дружбу. У 1920 році Сергій Козицький, який на той час проживав у Дубні та Луцьку, прийняв запрошення Лева Дмитровича Марковича переїхати у с. Михалківці Острозького повіту. Майже два роки він прожив у гостинному будинку свого друга. Згодом на двідесятинній ділянці (можливо, подарованій чи наданій у користування Левом Марковичем) Сергій Козицький збудував невеликий будинок поблизу села Сіянці, де й мешкав запрошений учитель, керівник церковними хорами, збирач фольклору, засновник просвітянського гурту.

Церковні служби фол

 

ьклорист з церковнослов’янської переклав на рідну мову

Цей енергійний чоловік створив і очолював три церковні хори, кожен з яких складався із 60 чоловік, у селах Сіянці, Михалківці, Завізові. Просвітянські хори Михалковець та Мощаниці, для яких не раз робив обробки багатьох народних пісень, постійно займали перші місця. Відомо, що такі високі відзнаки були здобуті в Здолбунові, Острозі, Дермані, Здовбиці.
Його композиторська, педагогічна і просвітянська діяльність базувалася на істинно народних традиціях Південної Волині. Репертуар просвітянських хорів складався виключно з місцевого фольклору та класичних творів українських композиторів. Навіть церковні служби були перекладені ним з церковнослов’янської на рідну мову, молитви і обрядові пісні, що виконувалися у церквах цієї місцевості, він аранжував так, щоб їхній спів не тільки був полегшеним для виконавців, але й увібрав у себе особливості мелосу цього краю. Займаючись збором пісенного фольклору, він здійснював і обробки народних пісень не тільки Волині, а й Поділля і Холмщини, зберігав усю автентичність їх виконання. Відроджені ним та упорядковані в активну форму побутування вертепні різдвяні драми, тексти яких збереглися в сім’ї колишнього члена Вільгірської «Просвіти» Теофіла Семеновича Величка (1913 р. н.), а зараз у мешканців села Колесники Гощанського району.
Згадує Оксана Камінська-Юрчук із села Острів Радивилівського району: «У 1932 році до нас в Острів у гості на Різдвяні свята приїхав Сергій Козицький – сенатор польського парламенту, записав усі колядки і щедрівки. Від моєї бабусі Софії Калинської він записав більше 100 пісень і поклав їх на ноти». Існують свідчення, що до творчого доробку композитора належать також пісні весняно-літнього циклу. Окрім того, багато творів Т. Г. Шевченка, покладені ним на музику, мали популярне побутування.
Протягом двох десятиліть обирався депутатом і уповноваженим польського
сейму та сенату
Сергій Козицький займався вихованням молоді. Надихнув ціле покоління на любов до свого народу, до його національної культури, у чому сам подавав приклад. Багато учнів продовжували його справу як фольклориста, патріота. З 1922 року протягом двох десятиліть він обирався депутатом і уповноваженим польського сейму та сенату і належав до української парламентарної репрезентації. Але, не дивлячись на всі його заслуги, був ув’язнений з відбуванням покарання в Березі-Картузькій, де його здоров’я підірвалось. Після вересня 1939-го почалися масові репресії радянського режиму, і життя Сергія Козицького передчасно обірвалося 10 січня 1941 року.
У статті «Збирач пісень Сергій Козицький» житель села Тесів Острозького району Євген Жигальський, зокрема, пише, використовуючи спогади своєї матері Олени Данилівни: «Був середнього зросту, міцної статури, носив козацькі вуса, з одягу вишиту сорочку. Звичайно, сповідував патріотичні погляди щодо свого рідного народу. Виділявся розумом і безстрашною вдачею. Його всі знали, і він мужньо відстоював інтереси простого люду. Не уникав при цьому публічних виступів. Церковний хор під його керівництвом у с. Сіянці виконував Службу Божу українською мовою. Сергій Козицький постійно спілкувався рідною мовою. Він помер в Острозькій лікарні з діагнозом «фурункул», хоча його смерть була доволі загадковою. У с. Михалківці на жовто-блакитному надгробку, спорудженому на його могилі, викарбовано: «Тут спочиває слуга Божий Сергій Олександрович Козицький. Род. 1883 р. 20.Х. пом. 1941 р. 10.1. Учителеві від учнів. 1941 р.»

Більшість рукописних збірників втрачена під час пожежі

Подібна ситуація склалася з його творами, фольклорними записами, обробками. Чи були коли-небудь видрукувані його твори, невідомо. Але більшість рукописних збірників втратилася під час пожежі, влаштованої угорськими посіпаками-карателями. Церковні архіви Михалківців і Завізова із розшифровками Сергія Козицького були знищені вже в 70-х роках ХХ століття. Лише декілька нотних записів колядок зберігається в церкві с. Сіянці Острозького району. Ці матеріали виявили Зиновій Дмитрів і Руслан Краплич.
Ось витяг з листа зав. відділом художньої самодіяльності видавництва «Мистецтво» у м. Київ Ю. Бєлякової від 14.Х.1965 року до доньки Сергія Козицького
«Шановна Христино Сергіївно! Одержали Ваш лист і з хвилюванням читали розповідь про Вашого батька, про його діяльність. Хотілося дуже допомогти Вам відшукати сліди його праць (від того і затримали відповідь). Поки нічого втішного не можемо Вам сказати. Ніхто нічого не знає про його роботи. Зверталися ми і до Л. М. Ревуцького, і до Інституту фольклору АН УРСР. Єдине, що віднайшли в фондах Інституту фольклору, де зберігаються зошити волинських пісень, датовані щонайпізніше 1904 роком. Фактично це ті самі матеріали, що нами опубліковані в «Золотих ключах». От і все, що ми змогли знайти».

Дослідники намагаються відтворити творчу спадщину композитора

Повний творчий доробок композитора поки що не зібраний. Лише окремі обробки його пісень збереглися в пам’яті його колишніх учнів та у власному архіві сучасного пошуковця і краєзнавця Руслана Краплича.
«Мені почувалося якось незручно, – згадує Євген Жигальський, – адже у мене знаходилися його нотні записи. І от нарешті я здав їх в Острозький історико-культурний заповідник за актом від 31 травня 1996 року. Як вони, ці записи, потрапили в наш дім, лишається загадкою. Але слід сказати, що пан Козицький був у добрих відносинах з моїм батьком Миколою Никифоровичем, поважав і цінував його. Якщо оглянути цей зшиток, то на 47 листках нотного паперу записано біля 120 пісень. В основному це українські народні пісні, є невелика частка мадярських, сербських, а також духовних. Біля їх найменувань подається, де і від кого записаний твір.
Чимало пісень записано у рівненській тюрмі. Маємо ось такі цікаві замітки. Під назвою пісні читаємо: «Від доктора Михайла Зайця. Рівне. Тюрма, 1931 р.» Після пісні «По горах ходила» зазначено: «Це якась польська пісня чи танок. Чув, як грала коло тюрми оркестра 45 полку, і баритон дуже гарно цю мелодію виконував» (записано гру баритона). І ще: «Учора була Шура, бідна, бідна моя дружина, як ти тяжко мучишся! Келія № 6, 4.ІІ.1930 р.». «Полетіли гуси в вирій понад моїм вікном», щаслива дорога, милі вільні птахи. Повертайтеся по мене на весну. Рівне. 6.Х.1930. Келія № 6».
Перебуваючи в Острозькому історико-культурному заповіднику, я натрапив на рукописні матеріали Сергія Козицького, які довго зберігались у власному архіві вже згадуваного Євгена Жигальського. Перегортаючи пожовклі нотні листки побачив, що, крім вміщених пісень, тут збереглися також і партитури хорів М. В. Лисенка, обробки народних пісень М. Д. Леонтовича та інших відомих композиторів. Деякі твори пісенного фольклору Рівненщини, Підляшшя, Холмщини та Волині у записах Сергія Козицького було знайдено під час приватної експедиції у селі Олександрія Рівненського району в листопаді 1993 року (зберігається у власному архіві Р. Краплича). А експедиція «Забуті села» творчої науково-дослідницької лабораторії «Успадкування художніх традицій» Рівненського державного інституту культури в січні 1994 року віднайшла ще збережені Теофілом Семеновичем Величком дві вертепні драми, переписані колись у С. Козицького в 30-х роках.
Підсумовуючи результати згаданої експедиції, дослідники зробили висновок, що, не зважаючи на відсутність більшої частини творів, зібраних та опрацьованих Сергієм Козицьким, можна відтворити цей доробок, провівши повторну розшифровку пісень і музичних творів, збережених місцевими жителями, які не лише пам’ятають свого земляка, але й перейняли з його уст та свято бережуть багатющу фольклорну спадщину.
В одному з листів, мріючи про збірку пісень, він писав: «Не знаю, чи пощастить мені, чи побачить світ цей збірник, я так бажав, щоб це сталося! Щоб показати, що ми, волиняки, маємо пісні, котрі багаті як мелодією, так і змістом. Наша пісня – це або завзятий жарт, або тяжка туга, плач, бо інша пісня не могла вродитись у нас: вона є найправдивіший відтінок нашої історії. Найголовніше бажання моє, щоб ми, зрозумівши всю красу нашої пісні, не занехаяли її, не кидались за чужою, котра не дасть нам того, що дає рідна, яку ми викохали віками тяжкого життя, яка втішала нас, давала нам сили знести всі недолі і знов вставати, і знов працювати. Вона живе, її подих чуємо щохвилини. Вона живе поміж нами, як повітря, котре свіжим подихом повертає нас до праці і дає завзяття тоді, коли ми часто боїмося впасти під тягарем життя».
У збірнику «Сивий туман на долині», який ми уклали з Оленою Юзюк і видали у 1998 році, вміщено 49 пісень, записаних композитором на нашій історичній Волині, Поділлі та Холмщині. Вони подаються у трьох розділах: календарно-обрядові пісні, пісні інших народів та пісні в гармонізації Сергія Козицького. У багатьох з них відсутній текст, але збережені мовні особливості виконавців. Цей матеріал – добра пам’ять про композитора, збирача і популяризатора народних пісень, учителя, регента і громадського діяча Сергія Олександровича Козицького.
Богдан СТОЛЯРЧУК, мистецтвознавець