Концерт у Рівному завершився побажанням «Многих літ» в Міському будинку культури.
Концерт у Рівному відбувся благодійний концерт, присвячений 80-річчю створення Української Повстанської Армії. Славили повстанців наші два легендарні колективи – народне вокально-інструментальне тріо «Срібна терція» під орудою Бориса Забути і народний аматорський хор «Верес», який більш як 50 років очолює Петро Невірковець.Повстанські пісні – це гіркі перли, у яких палає яскравий смолоскип, запалений українською нацією. Це високохудожні витвори наших мужніх предків, про яких ще Черчилль сказав, що такі борці за волю не можуть бути вбивцями. У них живе любов до України, віра в те, що розпадуться вікові пута московських убивць.
Ті шедеври мені дуже близькі, адже в Цуманських лісах загинув за Україну мій дядько Олександр. Другий, Андрій, їв каторжанський хліб у далекому Сибіру аж 10 років. Сестра Анастасія була зв’язковою, а 16-річна Марійка загинула в Магадані.
Вдячна родині Міськових, яка (запросивши мене у просвітянський хор) дала змогу виспівати мої душевні зворушення, біль та тривогу за долю нашої держави. Десятки повстанських пісень я виконала разом із ними на Гурбах, Козацьких могилах, в Козятині, Базарі, у Львові. Брала участь із хором «Молитва» у фестивалях «Повстанські ночі». Багато разів доводилося стояти поруч із ще живими повстанцями, вшановуючи пам’ять Клима Савура, на відкритті пам’ятника Нілу Хасевичу на Суховецьких хуторах. А пісню «Там десь далеко, на Волині» вперше почула у волинському Загорові, куди на вшанування 29 повстанців, які були убиті в місцевому монастирі, повіз незабутній Василь Червоній. Часто згадую сусіда Ю. Ковальчука, який, працюючи у драмтеатрі, заспівав пісню «Очерет мені був за колиску». Автор вірша – поет Дмитро Фальківський. Його розстріляли лише за те, що він у своєму творі написав:
«Що там тропіки,/пишні пампаси? –/Загляніть-но у пущу до нас!../Я оддав би за неї одразу/І Тибет,/і Урал,/і Кавказ…»
Довго зберігала стенограму виступу у Львові Хрущова, який просив присутніх підібрати гостре слово, яке б зневажало наших борців. Невідомий вигукнув: «Бандьори!» І понесли його у світ ті, хто вбивав, катував патріотів, чиї руки по лікті в крові. Пригадала Волошенкова, що у присутності мого чоловіка гордо якось сказав: «Вот этой рукой я половину Дубенщины уничтожил!» Моя сусідка Ковалевська хвалилася чоловіком сестри. Ось її слова: «Каким героем он был! Не сосчитать, сколько он убрал гитлеровських пособников!»
Нині живу в квартирі дочки Трифонова, який мав власну криївку. Згадую славних жінок Рівненщини, які були в лавах УПА. Це станична Наталія Блонська. Її на боротьбу з ворогом благословив батько, повстанський священник. Надію Мудрик, Дарію Лещак, які стали учасницями Кінгірського повстання. Галину Петренко, зв’язкову Бульби-Боровця. А ще – Надію Левчик, Наталію Негребецьку, Ольгу Булавську, Анастасію Кватиру… Відважний дух цих жінок не зламали сталінські ГУЛАГи. Вони не раз казали: «Нас гнітили тюрми, табори гноїли./Кожен другий в муках помирав./Та святого Бога – Бога України/В нас ніхто й ніде не відібрав!» Ведуча концерту, Людмила Скрипка, читала патріотичні вірші. А Петро Невірковець сам, а також зі своїми побратимами-співаками виконав кілька повстанських пісень. Це було свято, в якому звучали нотки смутку. Ведучі надали слово Володимиру Омельчуку, колишньому депутатові Верховної Ради України. Він порівняв звірячі загони червоного фашизму, який приніс на наші землі зло, сльози, кров і смерть, із нинішньою навалою путінських виродків.
Бойові звитяги воїнів УПА, їхня свята жертовність, неперевершена стійкість розсіває найпідліші брехні московських борзописців. Вояки УПА підняли Україну з колін. Тому їхні заслуги завжди житимуть на землі українській. Нащадки пам’ятатимуть горде слово ОУН-УПА, яке врятувало нашу національну честь. Присутні з великим душевним зворушенням дякували за пережиті емоції. Не раз шанували співаків стоячи. Голоси слухачів зливалися в натхненний унісон з виконавцями. За традицією концерт завершився побажанням всій українській спільноті «Многих літ».
Тетяна ПІЯР, просвітянка