Фольклорні раритети добуті удалеких експедиціях Рівненським Поліссям живуть і нині.
Фрагмент із незабутньої експедиції, яка описана в романі. Одне з бажань, яке з’явилося «на Маковія», – хотілося послати на небо вдячність незабутньому Василеві Михайловичу Павлюку. Він народився у цей день важкого 1941 року. В Рівному і поза його межами знали цього невтомного чоловіка, пам’ятають як гарного музиканта, аранжувальника, керівника відомого фольклорного колективу «Горина».
Для мене ця людина була взірцем служіння своєму покликанню. Інтелігентний, елегантний, тонкий у спілкуванні, чуйний і чутливий, але прискіпливий до кожної ноти, коли працює з колективом над репертуаром… Вдячна йому.
Гадаю, в одному ряду зі мною усі «гориняни» й «горинчата». А з ними і його діти. Згадаймо незабутнього Павлюка. (Його образ у нарисах з мого експедиційного щоденника, опублікованих кілька літ тому на сайті rvnews.rv.ua. Цю непресічну особистість описала й у своєму романі з пісенною назвою «Я звідси не поїду»).
Ось фрагмент з нашої пам’ятної експедиції. Цей шматочок – з роману. Але все так і було. Експедиція у с. Біловіж Рокитнівського району, що на Рівненському Поліссі. 1993 рік.
Давно вже нема на світі тієї бабуні. Нема з нами й Василя Павлюка (який у романі Павлів), а видобуті ним у такий спосіб фольклорні раритети живуть… Молоді голоси різних фольклорних колективів виспівують ці скарби з нашої сивої давнини. І «колєсо», як атрибут, отримало нове життя.
***
Фольклорні раритети
Вісімдесятип’ятирічна бабуня Ганна. Тихий, скрипучий, слабенький, немов тоненька ниточка, що от-от обірветься, голос. Та Ярина з Василем Павлівим, слухаючи бабуню, на сьомому небі від щастя! Таких шедеврів народного мистецтва вони не записали в усі попередні експедиційні дні.
Ходіть-походіть мєсяц по нєбу
Кліче-покліче зорок з собою:
Ой, зорки-зорки, ходєте з нами,
Ходєте з нами бога шукаті…
Колядка, здається, не має кінця, бо на той самий мотив бабусина пам’ять додає вже іншу: «Ой у матері один синчичок…», а до неї нанизує ще дві з цікавими, далеко не схожими на типово різдвяний, рефренами – «Ой там пуд бором, пуд зелененьким явором…», або ж «Ой ти, каліно моя, ти чирвоная ягодо…»
Василь Романович над бабунею аж тремтить. Коли та збивається й каже, що забула, він делікатно просить почати пісню спочатку. Ще раз. Ще. І за другим чи й третім разом у пам’яті старенької спливають пропущені строфи древніх, ще язичницької доби колядок. Ярина зрозуміла, які реліктові речі вони пишуть, й тішилася з цього приводу разом із Павлівим.
У тій хаті діточок, немов маку насіяно, аж шестірко. Усі – дівчатка. Усі біля бабусі та біля дивних гостей крутяться. А бабуня Ганна розповідає, як ходили колядувати за її молодості, з якими атрибутами. Василя Романовича найбільше зачепив різдвяний атрибут – «колєсо». Це було заквітчане колесо від селянського воза, яке парубки носили із собою під час колядування як і «звізду».
Пісні, які боялися співати
На вечір члени експедиції мали втіху слухати цілий співочий ансамбль.
– Може, ви нам на прощання ще повстанських пісень згадаєте? – звернувся Василь Романович до біловізьких молодиць.
– О ні! Таких не знаємо. Не пам’ятаємо, – почули у відповідь. Жінки поспіхом стали вдягатися, попрощалися з гостями і вийшли в ніч.
Наступного дня зранку зайшла до господарів сусідка і принесла новину: «Так ви вчора розохотілі наших хористів, так оні спєвалі, ідучи додому, шо село трєщало. Та все отих пісень українських, повстанських, що колись заборонені булі»…
Ярина не могла вийти з дива. От тобі й не знаємо, не пам’ятаємо!
У людях все ще живе страх. Та коли вже «спєвалі так, що трєщало село…», то, виходить, крига скресла?!
Людмила МАРЧУК
- Правоохоронці заблокували на Рівненщині канал незаконного перетину кордону
Переправити через кордон України поза офіційними пунктами пропуску за 3500 доларів. Пропонували військовозобов’язаним двоє жителів Вараського району.