Фольклорні раритети добуті удалеких експедиціях Рівненським Поліссям живуть і нині.
Фрагмент із незабутньої експедиції, яка описана в романі. Одне з бажань, яке з’явилося «на Маковія», – хотілося послати на небо вдячність незабутньому Василеві Михайловичу Павлюку. Він народився у цей день важкого 1941 року. В Рівному і поза його межами знали цього невтомного чоловіка, пам’ятають як гарного музиканта, аранжувальника, керівника відомого фольклорного колективу «Горина».
Для мене ця людина була взірцем служіння своєму покликанню. Інтелігентний, елегантний, тонкий у спілкуванні, чуйний і чутливий, але прискіпливий до кожної ноти, коли працює з колективом над репертуаром… Вдячна йому.
Гадаю, в одному ряду зі мною усі «гориняни» й «горинчата». А з ними і його діти. Згадаймо незабутнього Павлюка. (Його образ у нарисах з мого експедиційного щоденника, опублікованих кілька літ тому на сайті rvnews.rv.ua. Цю непресічну особистість описала й у своєму романі з пісенною назвою «Я звідси не поїду»).
Ось фрагмент з нашої пам’ятної експедиції. Цей шматочок – з роману. Але все так і було. Експедиція у с. Біловіж Рокитнівського району, що на Рівненському Поліссі. 1993 рік.
Давно вже нема на світі тієї бабуні. Нема з нами й Василя Павлюка (який у романі Павлів), а видобуті ним у такий спосіб фольклорні раритети живуть… Молоді голоси різних фольклорних колективів виспівують ці скарби з нашої сивої давнини. І «колєсо», як атрибут, отримало нове життя.
***
Фольклорні раритети
Вісімдесятип’ятирічна бабуня Ганна. Тихий, скрипучий, слабенький, немов тоненька ниточка, що от-от обірветься, голос. Та Ярина з Василем Павлівим, слухаючи бабуню, на сьомому небі від щастя! Таких шедеврів народного мистецтва вони не записали в усі попередні експедиційні дні.
Ходіть-походіть мєсяц по нєбу
Кліче-покліче зорок з собою:
Ой, зорки-зорки, ходєте з нами,
Ходєте з нами бога шукаті…
Колядка, здається, не має кінця, бо на той самий мотив бабусина пам’ять додає вже іншу: «Ой у матері один синчичок…», а до неї нанизує ще дві з цікавими, далеко не схожими на типово різдвяний, рефренами – «Ой там пуд бором, пуд зелененьким явором…», або ж «Ой ти, каліно моя, ти чирвоная ягодо…»
Василь Романович над бабунею аж тремтить. Коли та збивається й каже, що забула, він делікатно просить почати пісню спочатку. Ще раз. Ще. І за другим чи й третім разом у пам’яті старенької спливають пропущені строфи древніх, ще язичницької доби колядок. Ярина зрозуміла, які реліктові речі вони пишуть, й тішилася з цього приводу разом із Павлівим.
У тій хаті діточок, немов маку насіяно, аж шестірко. Усі – дівчатка. Усі біля бабусі та біля дивних гостей крутяться. А бабуня Ганна розповідає, як ходили колядувати за її молодості, з якими атрибутами. Василя Романовича найбільше зачепив різдвяний атрибут – «колєсо». Це було заквітчане колесо від селянського воза, яке парубки носили із собою під час колядування як і «звізду».
Пісні, які боялися співати
На вечір члени експедиції мали втіху слухати цілий співочий ансамбль.
– Може, ви нам на прощання ще повстанських пісень згадаєте? – звернувся Василь Романович до біловізьких молодиць.
– О ні! Таких не знаємо. Не пам’ятаємо, – почули у відповідь. Жінки поспіхом стали вдягатися, попрощалися з гостями і вийшли в ніч.
Наступного дня зранку зайшла до господарів сусідка і принесла новину: «Так ви вчора розохотілі наших хористів, так оні спєвалі, ідучи додому, шо село трєщало. Та все отих пісень українських, повстанських, що колись заборонені булі»…
Ярина не могла вийти з дива. От тобі й не знаємо, не пам’ятаємо!
У людях все ще живе страх. Та коли вже «спєвалі так, що трєщало село…», то, виходить, крига скресла?!
Людмила МАРЧУК
- Чому тріскаються помідори та як цьому запобігти
Тріщини на помідорах псують їхній вигляд, прискорюють псування та роблять плоди непридатними для консервування. Через тріщини всередину потрапляють мікроби, що може призвести до втрати врожаю.