Діти українського Мойсея

Діліться корисною інформацією з друзями:

27 серпня цього року минає 166 років від дня народження відомого в усьому світі Гіганта людської думки, українського Мойсея, невтомного Каменяра, творчість якого ледве вклалася у 90 томів, Івана Яковича Франка.

Наш український Прометей писав:

Я для геніїв грядущих

Поле дикеє орав,

Шлях серед хащів найпущих

Просікав і протирав…

7 днів у ТелеграміСвіжі новини для тих, у кого мало часу

Новини які не потрапили на сайт ми розміщуємо в Телеграмі

Згодом франкознавці скажуть: «Він нічого не сказав нового – він усе сказав по-новому».

Свій талант, любов до Слова передав дітям, яких подарувала йому Ольга Хоружинська. З нею великий мислитель одружився в травні 1896 року. Вона була родом зі Слобожанщини, закінчила Харківський інститут шляхетних дівчат і, звичайно ж, була дворянкою.

Андрій був первістком у родині Франків. Він прожив коротке життя, ставши єдиною дитиною великого Каменяра, яку той пережив. Коли йому ще не було 10 років, сталася біда: на відпочинку якийсь хлопець пожбурив в Андрія камінь і поцілив прямісінько в голову. Це призвело до травми мозку, наслідком якої стала невиліковна епілепсія.

У студентські роки хлопець складав поезії, опублікував дослідження про відомого етнографа Григорія Ількевича. За надзвичайно короткий час, який відміряла йому доля, Андрій встиг проявити себе як талановитий етнограф, дослідник, фольклорист, а також незамінний помічник і секретар свого батька. Він ще дуже багато міг би зробити, адже тільки починав свій шлях у мистецтві та науці. Та нагла смерть від епілепсії у ніч проти 22 квітня 1913 року перервала молоде життя. Про нього батько писав, що він любить «папір їсти» і стверджував, що навіть історичну повість «Захар Беркут» саме Андрій написав.

Син Тарас у 1913 році видає три книжки. Але це були переспіви з античних письменників. Назва їх така: «Старе вино в новім місі», «На крилах гумору», «З чужої левади». У радянський час другий син став членом Спілки письменників України. Його дочка Зеновія була шестидесятницею.

Третій син, Петро, на початку Другої світової війни не був вивезений більшовиками в евакуацію. Слід його пропав у Харкові. Цей професор володів кількома мовами, переклав польською батькову поему «Мойсей». Видав такі книги оповідань, як «Михеєвська попівна», «На самотнім острові», «Дядько-шкіпер». Прославив січових стрільців у повісті «Від Стрипи до Дамаску».

Літературною творчістю займалася і дочка Ганна, яка все своє свідоме життя мешкала в Канаді. Там, на чужині, дуже багато зробила для увічнення пам’яті батька. Вона у Вінніпезі виготовила стелу із Тризубом угорі і з барельєфом батька. Вона має вигляд двометрового стовпа, на якому вибита фраза з вірша «Не пора, не пора». Також окремо дочка зробила надмогильний пам’ятник. Видала книги-спогади про нього. Зокрема, «Франко і франкіана на Заході», «Для тебе, тату», «Франко і його родина». Свої твори Ганна друкувала у журналі «Жіночий світ». З-під пера Ганни вийшли оповідання «Цвіт яблуні», «Фантазія» із приписом «Моїй мамі-страдниці». Вона працювала в Центральній раді у міністерстві внутрішніх справ, бачила на власні очі навалу бандитів муравйових, які в Києві розстріляли до 15 тисяч українців. Деякий час працювала медсестрою, допомагаючи українським військовополоненим. До речі, спомини про батька написав син Тарас і назвав свій доробок «Про батька», а Петро – «Іван Франко зблизька».

У 1956 році в Україні відбулися багатолюдні торжества, присвячені 100-літньому ювілею безсмертного сина українського народу. Дочку Велетня думки і праці на ці заходи більшовицькі посіпаки не пустили. Вона виступила на 10-тисячному мітингу в Торонто. Незабаром у радянській пресі можна було прочитати, що там зібралися зарізяки, зрадники, бандерівські недобитки і ніхто не обмовився, що там була дочка сіяча правди, борця за «людське щастя і волю», великого нашого Учителя – Івана Яковича Франка.

Тетяна ПІЯР, просвітянка