Андріївські ворожіння: правда чи жарт?

Цикл зимових свят – у самому розпалі. Двері їм відчинила Катерина, а тут – і Андрій на порозі. За ним прийдуть Варвара, Сава і Микола. Далі – Різдвяні свята. І хоч холодна пора року цього року якась не дуже зимова, та традиції порушувати не слід. Тож за давнім звичаєм згадаємо про вечорниці на Андрія і, звісно ж, ворожіння.

Хоча ці два поняття (день християнського святого і передбачення майбутнього) ніби й несумісні за своїм змістом, однак наша культурна традиція їх вдало поєднала. Тож з давніх-давен на Андрія в Україні молодь збиралася на вечорниці задля веселої забави та аби трошки зазирнути в майбутнє. Причому в грудневі святкові дні ворожили на майбутнього чоловіка чи дружину.

Саме так, юнаки теж намагалися вгадати, якою буде їхня майбутня обраниця: лагідна чи сварлива, бідна чи багата. Щоправда, час чоловічих передбачень припадав на день великомучениці Катерини. А от на святого Андрія був час дівочих ворожінь. Щоб дізнатися більше про судженого, дівчата виконували нескладні ритуали. Так з’ясовували, чиє весілля буде першим, у кого буде заможний наречений, а кому довіку дівувати судилося. Юнаки ж намагалися всіляко цим обрядам завадити, влаштовуючи різні жарти і «збитки».

Вечорниці часто ставали місцем, де молоді люди знайомились, спілкувались, і там справді можна було знайти свою долю. І хоч її нині молодь шукає здебільшого в інтернеті та через мобільні додатки, але й традиції не забуває. Звісно ж, вони вже не мають того розмаху та значення, що колись, однак нерідко можна почути, що хтось свою долю «наворожив» на Андрія. Ми запитали в рівнян, чи бували вони на вечорницях, чи намагались зазирнути в майбутнє і чи здійснились передбачення.

Оксана Кравець, організатор конкурсу «Пузата мама», журналіст:

– Спогади про зимові ворожіння дуже яскраві. Напевно, починаючи з 9-го класу ми з подружками збирались у когось удома і ворожили. Як це робити, нам розповідала моя бабуся. Інколи ці давні ритуали ми самі робили більш сучасними. От, наприклад, під подушку покласти записки з іменами хлопців. Яке ім’я витягнеш – так і зватимуть майбутнього чоловіка. І знаєте, я декілька років поспіль витягувала ім’я Андрій. Так звати мого чоловіка.

З тих ворожінь, що нам розповідала бабуся, ми пробували ще такий: годувати собаку пиріжками. Чий пиріжок перше з’їсть – та перша вийде заміж. Наш Джек (так звали пса) був настільки лінивий і ласий до частування, що з’їдав усе підряд. Якось навіть пробували кидати чобіт за ворота: куди вкаже його носок, там і буде жити майбутній чоловік. Чесно кажучи, результатів саме цього ворожіння вже й не пригадаю, але нам було дуже весело.

А ще якось увечері на Андрія хлопці зняли у нас вдома хвіртку і закинули її на вантажівку, яка стояла поряд із сусідським будинком. Ми всі разом її потім довго шукали.

 Людмила Міськова, власниця мережі магазинів «Дюймовочка»

Пригадує, що колись в юності на Андрія теж з подругами ворожила. Давали собаці з’їсти вареники, в яких були папірці з чоловічими іменами. Щоправда, жартує, що ім’я її чоловіка (Павло) ніколи їй не випадало.

А от директорка підприємства «Пригощайся» Любов Гончар зізналася, що побоюється гадати на долю. Колись із нею стався дивний випадок. До них на підприємство якось навесні прийшла ворожка. Пані Любі вона розповіла, що ще до кінця року та вийде заміж і народить сина в цьому шлюбі. Все напророковане збулося, хоча на той момент із своїм майбутнім чоловіком жінка ще не була знайома.

Наталія Лозовська, адміністратор міського будинку культури

Розповідає, що до будь-яких традицій, які мають українську основу, українську душу і українське коріння, ставиться з великою шаною і трепетом:

– Грудень завжди був для мене найтеплішим і найродиннішим місяцем року. Маючи бабусю Катерину, сина Андрійка та двох персональних Миколайчиків – татка і дідуся, просто не могло бути інакше. Безперечно, в юнацтві доводилось і стрибати до калити, і влаштовувати дівич-вечори з ворожіннями на судженого, і куштувати вареників із сюрпризами. Відверто, до всіх видів ворожінь ставлюся з гумором. Вважаю, що вся «магія» – ніщо інше як наші спроби перекласти персональну відповідальність на вигадані сили. Лише щоденною працею, нашими помислами, словами і вчинками ми вишиваємо наш життєвий рушничок.
І якою буде наша доля – залежить лише від нас, а не від того, що ми собі наворожимо і навигадуємо.

Розпитувала Наталія НИРКОВА

Діліться корисною інформацією з друзями:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.