Найкраща пам’ять про загиблого сина — розвиток спортивної бази рідної школи на Рівненщині. Міський голова Дубровиці Богдан Микульський називає Марію Пешко унікальною жінкою, яка заслуговує на те, щоб про неї знала вся Україна.
Після загибелі на війні сина Івана вона не втратила віру в людей. Свої сили, натхнення спрямовує на благодійну діяльність. У селі Орв’яниця, де вчителювала десятки років, збудувала спортивну базу для підростаючого покоління, одну з кращих у районі та області.
У Дубровиці Марія Павлівна теж зробила свій великий внесок – відкрила в спортивному комплексі реабілітаційний центр для наших військових. За свідченнями багатьох, один із кращих в Україні. Ці проєкти вона реалізувала за власні кошти, адже це найкраща пам’ять про загиблого сина. І далі ця невтомна жінка продовжує творити ДОБРО.
Центром Всесвіту стала Орв’яницька школа
«У мене було нелегке дитинство, – розповідає Марія Пешко. – Дуже рано померли мої батьки. Навчалася у Володимирецькому інтернаті. Налаштовувала себе на здобуття вищої освіти. Моя мрія здійснилася – закінчила факультет математики Львівського національного університету ім. Івана Франка. Отримавши диплом, приїхала на роботу на Дубровиччину. Одружилася, в 1987 році народився синочок Іван. Але з чоловіком стосунки не склалися. Тому Ванюшку виховувала сама. Звісно, було нелегко.
Для мене центром Всесвіту стала Орв’яницька загальноосвітня школа. Тут я спочатку викладала математику, а потім, перекваліфікувавшись, вела уроки й англійської мови. У позаурочний час захоплювалася волейболом. Школі віддала майже 40 кращих років свого життя».
Війна в мене забрала найдорожче – сина
«Ванюшка ріс жвавим, але хворобливим хлопчиком, – продовжує пані Марія. – Це, не виключено, були наслідки Чорнобильської трагедії. Я побувала з ним у багатьох оздоровчих закладах – у Криму, на Кавказі, в Прибалтиці. Вдалося вилікувати бронхіт.
Після закінчення школи Іван вступив у Сарненське професійно-технічне училище №22. Опанував спеціальність «слюсар з ремонту автомобілів і двигунів». Отримав водійські права, посвідчення тракториста і будівельника.
У 2008 році його призвали до українського війська. Служив у Житомирі, в 95-й аеромобільній бригаді. Пройшов гарний армійський вишкіл, стрибав з парашута.
У серпні 2014 року пішов в армію за повісткою. Цього разу проходив службу в знаменитій 80-й аеромобільній бригаді. Коли демобілізувався, поїхав на роботу за кордон. Там він зустрів гарну дівчину Олю. Молоді одружилися.
Якось каже до мене: «Мамо, я знову піду в армію!». У квітні 2021 року він підписав контракт зі Збройними силами. На свою першу зарплату купив дві гітари і надіслав поштою додому. Гра на гітарі була для нього улюбленим заняттям.
Напередодні своєї загибелі він зателефонував мені: «Я їду на передову. Ти не переживай!». Але хіба серце матері може не переживати?!
Ванюша загинув 24 квітня 2022 року, на другий день Великодня. Я про це ще не знала. Бо наступного дня пішла до військкомату просити, щоб синові дозволи приїхати додому у відпустку. Мені сказали: «Ми нічого не можемо зробити!». А 26 квітня з військкомату повідомили, що мій син загинув.
Збереглося відео, де Ванюша лежить на траві мертвий. Він загинув під час мінометного обстрілу, коли повертався з бойового завдання.
Дружина сина Оля живе зі мною. У неї дитина від першого шлюбу; своїми, спільними дітьми, не встигли обзавестися. Між нами панує взаєморозуміння.
Коли пішла на заслужений відпочинок, почала їздити на заробітки в Німеччину. Бачила, які тут прекрасні умови створені для діток у дошкільних і шкільних закладах – з басейнами, ігровими майданчиками. І ці умови думками переносила на наші українські реалії. Нам ще довго треба тягнутися до їхнього рівня! Але що ми можемо зробити зараз, під час війни? Почала з себе. Велику частину грошей, які отримали я та моя невістка за Івана, вирішила вкласти в розвиток спортивної бази рідної Орв’яницької загальноосвітньої школи (нині ліцей, – прим. автора). Це буде найкраща пам’ять про загиблого сина.
Всі причетні до зведення спортмайданчику надавали знижку на свої роботи
Я звернулася до директора Дубровицького спортивного комплексу Андрія Гриневича. Він швидко підготував проєкт футбольного поля зі штучним покриттям. Знайшов двох людей для виконання будівельних робіт за прийнятну ціну.
Взагалі, з усіма учасниками, які були причетні до зведення спортивного майданчика, вдалося домовитися про суттєві знижки. Дуже допоміг технікою та матеріалами колишній голова місцевого господарства, депутат міської ради Андрій Кулик. Сарненський і Дубровицький лісгоспи безкоштовно виділили сто саджанців туй. До речі, матеріали для цього спортивного майданчика звозили з різних куточків України.
Роботи розпочали наприкінці вересня 2022 року, а вже в листопаді відкрили футбольне поле в урочистій обстановці за участю колишнього начальника Рівненської обласної військової адміністрації Віталія Коваля, міського голови Дубровиці Богдана Микульського, інших посадовців, а також військових.
Тепер на цьому стадіоні проходять спортивні змагання, турнір з футболу на честь мого сина. До речі, біля стадіону йому встановили пам’ятний знак.
Моя гарна співпраця з Андрієм Гриневичем, з яким ми на «одній хвилі», продовжилася. У грудні 2022 року він мені зателефонував у Німеччину, де я перебувала на роботі: «Є велика знижка на вуличні тренажери!». Переказала гроші й невдовзі тренажери вже лежали в моєму гаражі.
Влітку цього року знову ж таки з допомогою Андрія Гриневича на території Орв’яницького ліцею встановили великий ігровий майданчик і вуличні тренажери.
У будівництво спортивної бази вклала близько 3 мільйонів гривень».
Буде парк Слави!
Марія Пешко реалізує в життя ще один свій задум: створює в Орв’яниці парк Слави. Найближчим часом тут будуть висаджувати дерева цінних порід, розбивати алеї.
Основну частину фінансування бере на себе Марія Павлівна. Вона розраховує, що підставить плече і Дубровицька громада.
Дубровиця має чудовий реабілітаційний центр
Дубровицькому спортивному комплексу можуть позаздрити навіть великі міста. Він може приймати чемпіонати України з різних видів спорту. Коли виникло питання добудови фітнес-залу, зверталися за допомогою до закордонних спонсорів. Але не вийшло. Спонсорами виступили Марія Пешко та Алла Герман із села Селець.
Марія Павлівна взяла на себе фінансування проєкту з розміщення тренажерів у фітнес-залі та їх закупівлю. Це нашій героїні обійшлося приблизно в мільйон гривень.
«Нині маємо чудовий реабілітаційний центр, – продовжує пані Марія. – У ньому є тренажери для спини, рук, ніг тощо. Мені фахівці говорили, що окремі тренажери за ефективністю не поступаються тим, які встановлені в Клеванському військовому госпіталі.
Тут займаються військові, які прийшли з війни, прикордонники, молодь міста і навколишніх сіл. У нас великі знижки на абонементи. Гроші від їх продажу йдуть на потреби Збройних сил України. Цим займається моя невістка Оля як приватний підприємець».
Долучилася й до облаштування боксерського залу
«Хочу сказати й про інші гарні справи нашої славної землячки, – говорить директор Дубровицького спортивного комплексу Андрій Гриневич. – У нас функціонує професійний ринг розміром 6х6 м. Тут можна проводити і чемпіонати України. Зал для боксу – наша гордість. До його облаштування долучилася і Марія Пешко – подарувала акустичну систему, боксерську грушу, гантелі. За це всі спортсмени висловлюють цій жінці величезну подяку!».
Жінка не загубилася в морі сліз
«Марія Пешко – сильна жінка, – говорить начальник відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Дубровицької міської ради Ніна Стасюк. – Так склалися життєві обставини, що виховувала сина сама. На жаль, він загинув на війні. Але вона не опустила руки. Взялася за волонтерство. У рідній Орв’яниці збудувала спортивний майданчик зі штучним покриттям, встановила тренажери, обладнала парковку для велосипедів.
Треба сказати, що спорт у її житті займав значне місце. Свого часу вона була капітаном жіночої волейбольної команди.
Марія Павлівна зробила великий подарунок для дітей Орв’яницького ліцею. Бо прагне, щоб майбутнє покоління було здоровим.
За її кошти створено реабілітаційний центр на базі Дубровицького спортивного комплексу.
Це жінка, яка подає приклад іншим, як не загубитися в морі сліз. Вона добром прокладає свій життєвий шлях. І, мабуть, за це Боженька дає їй силу та енергію».
Василь ЗАКРЕВСЬКИЙ
- Частину харчування у школах Рівненщини фінансують з бюджету
Хто платить за харчування дітей на Рівненщині. Як фінансуються дошкільні заклади та чи є пільги на харчування.
Читайте також: «Призвуть – ховатися не буду, значить я там більше потрібен» – ангел-охоронець з «нетканки»