Синдром провини вцілілого – це явище, яке виникає в людей, які перебували у загрозливих життю або здоров’ю умовах (стихійне лихо, катастрофа, насильство, війна), однак змогли врятуватися або евакуюватися із зони підвищеної небезпеки. Так чи інакше синдром провини вцілілого можна зараз спостерігати у багатьох людей. Як собі дати раду з такими відчуттями розповіла рівненська психологиня Анна РОМАНИК.
Людина може звинувачувати себе в тому, що їй вдалося врятуватися в безпечне місце, пощастило жити у відносно спокійному регіоні, випала нагода організувати кращі умови, ніж є в інших. Часто можна почути порівняння себе з тими, кому гірше. Відповідно, з’являється відчуття провини та сорому, тому що власна безпека трактується як зрада тих, хто потерпає і знаходиться в небезпеці.
Очевидно, що власний пережитий негативний досвід максимально знецінюється.
Які ж ознаки, симптоми можуть свідчити про наявність відчуття провини вцілілого?
➡️ поява соматичних симптомів: головний біль, нудота,
➡️ порушення сну або його відсутність;
➡️ відсутність мотивації до будь-якої діяльності;
➡️ харчові розлади, відсутність апетиту;
➡️ соціальна ізоляція, відсутність бажання спілкуватися із навколишніми;
➡️ поява відчуття сорому за своє перебування в безпечному середовищі;
➡️ поява відчуття безсилля та відчаю;
➡️ постійний жаль за звичною діяльністю та втратою звичного життя;
➡️ перепади настрою;
➡️ відсутність мотивації до життя, поява суїцидальних думок.
Синдром провини вцілілого – закономірний процес, який стимулює нас до активної допомоги та підтримки тих, хто цього потребує. В свою чергу, активна діяльність, волонтерство та інші способи підтримки постраждалих допомагають особистості впоратися з власною тривогою та відчуттям безпорадності.
Психолог радить як конструктивно боротися із почуттям провини вцілілого:
- Важливо розуміти, що тил – надзвичайно важлива складова загальної ситуації. Це середовище, яке допомагає, підтримує та рятує тих, хто знаходиться в небезпечних умовах. Саме тому необхідно дбати про свій ресурс, щоб була можливість ділитися ним з тими, ком це потрібно. Для максимально активної діяльності Ви повинні забезпечити базові фізіологічні потреби. Тоді Ви будете корисними і не потребуватимете сторонньої допомоги.
- Не знецінюйте власні зусилля. Все, що Ви робите – важливе. Я не втомлююся повторювати, що у кожного свій фронт. І там, де Ви можете бути корисними – Ви важливі. Це може бути щось ситуативне, як от: підказати дорогу, допомогти знайти контакти в інтернеті, уточнити про наявність необхідних речей. Або ж, глобальне, як: робота в штабах, робота з вимушено переселеними людьми і т.д. Ми всі зараз – деталі великого механізму.
- Спробуйте ідентифікувати можливості та ресурси, якими Ви володієте. Мова йде про конкретну допомогу іншим. Це теж допоможе Вам подолати сором та відчуття провини. Хай це, можливо, буде не на 100%. Проте воно буде реальною діяльністю. Робіть те що вмієте найкраще і це буде великим вкладом.
- Не розпилюйтеся на глобальну діяльність. Потурбуйтеся спочатку про своє найближче оточення. Поступово розширюйте коло власної турботи. Пам’ятайте, що спринтер марафону не добіжить.
- Поверніть контакт зі своїми емоціями. Вдавати, що все добре у важкі часи – не найкраща ідея. Ви маєте право відчувати будь-які емоції, незалежно від того, що хтось інший може бути в гіршій ситуації. Проживайте свої емоції! Плачте (прекрасно виходить кортизол), агресуйте (направляйте в конструктивне русло), здійснюйте фізичні дії, щоб зреагувати на свої стани. Неопрацьовані емоції можуть осісти на фізіологічному рівні соматичними хворобами.
- Памятайте – це наша спільна війна. Але ми не винні в тому, що вона розпочалася. Спрямовуйте енергію злоби, агресії не всередину на себе, а на зовнішнього ворога.
- Розмовляйте! Спілкуйтеся з тими, хто поруч. Діліться своїми переживаннями. Там, де Ви ресурсні – Ви можете стати підтримкою іншому. І, навпаки, хтось може підтримати вас.
– Нас об’єднує спільна біль! Кожен з нас окрема клітинка живого організму. Але ми єдині! – наголосила психолгиня.