Якось у Фейсбуці у одній з груп розмістили пост: “Дитина захворіла, а сімейний лікар після 20 години не відповідає на дзвінки. Що робити?”. Ще якось, що лікар не дзвонить хворому декілька днів.
А вчора рівненська сімейна лікарка Катерина Почтар запропонувала своїм читачам ознайомитися з одним днем з життя сімейного лікаря.
– О сьомій вихожу з дома. Годину треба добиратися на роботу. Половина лікарів на лікарняному. Працювати треба за трьох. – написала лікар – Всі місця в електронній черзі розібрані ще тиждень тому. Екстрені випадки приймаємо поза чергою. Вибачайте, хто не зайшов до мене чітко у свій час. Коли є загроза для життя та здоров’я, ми мусимо робити виключення.
Пані Катерина розповідає, що весь цей час йде майже безперервний потік дзвінків.
Брати трубку не маю права. Людина чекала більше тижня, щоб до мене попасти. Взяти та вигнати її у коридор та почати відповідати на дзвінки не можна. Це неповага. – йдеться у повідомленні. – Нарешті прийом закінчено. Переходимо до тих, хто під спостереженням. Це ковідні пацієнти плюс підозри. Сьогодні їх 84. Всім звичайно не заталефонуєш. Починаємо з найтяжчих (так. Тяжких ми теж спостерігаємо. Вони часто відмовляються від госпіталізації) та тих, хто чекає на результат.
Робочий день давно закінчився. Але треба ще продовжувати лікарняні. Сьогодні таких лікарняних 51. Самі себе вони не продовжать.
Думаєте можна йти додому? А як же ті 156 пропущених дзвінків? Може люди потребують допомоги? Треба перетелефоновувати…
Хоча слово “треба” тут не зовсім підходить. Згідно чинного законодавства лікар має право консультувати пацієнтів по телефону. Право, а не обов’язок. Тому коли я консультую більше сотні пацієнтів в день у свій вільний час, це МОЯ ДОБРА ВОЛЯ. Я маю право замість цього бути вдома з родиною.
Близько восьмої вечора ще залишається пара номерів, на які ще не дзвонила… Заглядає в кабінет молодша медична сестричка. “Дмитрівна, ще довго будете сидіти? Скоро поліклініка закриється. Ідіть додому.” Так. Дійсно.
Дев’ять вечора. Нарешті вдома… Лежу обличчям в подушку. “Мама, я вечеряти хочу. Що у нас є?” Нічого. Що ти в обід їла, те і поїж.
Думаєте можна відпочивати? А як же нічні дзвінки.
Ооох. Ще забула про сотні повідомлень у всіх месенджерах.Так ось…
Ви вважаєте, що коронавірус не є загрозою та можна продовжувати жити так, як ми жили до нього? Пора знімати рожеві окуляри. Я не знаю, чи вистачає у нас апаратів ШВЛ, але персоналу первинки може “не вистачити”.
Вибачаюсь перед всіма, кому не так допомогла, як Ви хотіли. Я жива людина. Я не можу приймати мільйон пацієнтів у день та мільйон дзвінків у день.
P.S. Дякую всім, хто написав на мене скаргу. Я скарг не боюся. Я працюю багато та добре. А скарги – це потрібна річ. Вони показують, що щось у нашій роботі йде не так. Та ТРЕБА ЩОСЬ МІНЯТИ. Впевнена, що сумісними зусиллями ми знайдемо вихід з даної ситуації.