«Раніше такого не було…» — знайоме запитання, яке чують лікарі від пацієнтів 50+ майже щодня.
Втім, більшість проблем зі здоров’ям не виникають зненацька. Наш організм роками працює в режимі компенсації — доки не вичерпає свій ресурс. Лікар сімейної практики Олександр Прокопчук пояснює, чому навіть найміцніше здоров’я з часом дає збій, що таке «субкомпенсація» та як вчасно зупинити руйнівні процеси в тілі. Без моралізаторства, медичних термінів і страшилок — просто, зрозуміло і з прикладами з життя.
Або його більш популярна версія – «Раніше було ліпше…». Та мова не про політику, історію чи філософію, а про буденні речі – такі як прогресування захворювань.
Типовий пацієнт або пацієнтка 50+. З типовою скаргою на задишку… або на набряки… або на біль у серці…
І типовий подив: «Раніше ж такого не було?» Ну і безмежне здивування, коли дізнаються, що ситуацію однією таблеточкою вже не виправиш.
А що ж відбувається насправді? Наш організм має шалені компенсаторні можливості. Його ресурс розрахований на 100+ років. А деяких органів – таких як печінка – навіть на 200+.
Чи означає це, що ми всі житимемо більше століття? Звичайно, ні.
Ми живемо не в ідеальному середовищі. З нами трапляються різноманітні шкідливості та інфекції. І це – своєрідний «запас міцності», певний ресурс.
Та бувають ситуації, коли цей ресурс використовується швидше. От, наприклад, розраховане наше серце перекачувати кров в організмі вагою 80 кг. А там – усі 120 кг…
Або інша ситуація: розраховано природою, що серце має виштовхувати кров з тиском 120, протидіючи опору судин (80). А є гіпертензія, де опір судин – 100–110. І тоді потрібна більша сила скорочення, вищий тиск. От так наш «моторчик» на великих обертах і зношується…
Буває, їсть людина все підряд… Залози та ферменти організму тримають усе під контролем… А потім настає день – і наш організм каже: «Вибачайте, далі – без мене». І маємо діабети, подагри, камені в нирках тощо.
Або ще ось… Пацієнт регулярно доставляє в дихальні шляхи всякі смоли та канцерогени (по-народному – «смалить»). Намагається наш організм усе вивести з бронхів… мукоціліарний кліренс… війки працюють… ми то викашлюємо… А потім – бац, і маємо черговий ХОЗЛик. І отримуємо пацієнта, якого з кожним днем його організм лишає з болячками сам на сам.
«Як так? Раніше ж усе було добре…»
А насправді настає те, що й має відбутися, коли вичерпуються всі компенсаторні механізми – декомпенсація.
Є ще й проміжний варіант – субкомпенсація. Той останній вагон, у який можна вскочити: поміняти харчові звички, додати фізичної активності, знизити вагу, відмовитися від куріння – і зупинити процес руйнації власного організму.
Але чомусь на цьому етапі в нас прийнято обирати крапельниці.
Чому? Бо так простіше: фізично розбавити цукор фізрозчином. Або «стравити» трохи тиск з системи сечогінними. Чи напічкати організм незрозумілими вітамінами…
Спочатку це дає полегшення, але з кожним разом – усе менше. А процес руйнації вже запущено і йде повним ходом.
Мова про те, що наш організм – унікальна самовідновна система з шаленим ресурсом. І 90% наших проблем зі здоровʼям вирішуються відпочинком, здоровим сном, правильним харчуванням, фізичною активністю та скиданням ваги.
Тому дбайте про свій організм сьогодні, щоб завтра не було подиву:
«Куди поділося моє здоров’я?»
Олександр ПРОКОПЧУК, лікар сімейної практики