Міністерство охорони здоров’я України своїм наказом від 04.10.2021 № 2153, затвердило перелік організацій, представники яких підлягають обов’язковій вакцинації проти COVID-19.
Згідно з наказом обов’язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають чиновники, освітяни. Поступово до цього перелфку додаються і інші професії. І вже з 8 листопада працівників українських держустанов та педагогічних закладів, які ухиляються від щеплень проти коронавірусу, відсторонятимуть від роботи.
Однак в поки в цих переліках нема медичних працівників. Багато хто задається питанням: “Чому саме?”. Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко надав відповідь у своєму інтерв’ю Українській правді.
– Чому Україна взагалі йде шляхом обов’язкових щеплень тільки для певних категорій громадян?
– Цікаве запитання, на яке немає безпосередньої відповіді. Але ми частенько себе порівнюємо з країнами Європейського Союзу. І я б хотів, щоб усе, що там відбувається, відбувалося аналогічно в Україні.
Коли хтось із владних політиків виступає в Німеччині, Франції, Британії і каже: “Це треба зробити”, то 65-70% людей, не задумуючись, ідуть це робити. Бо так сказала людина, яку ми обрали і довірили певне управління. Коли в нас сказали: “Треба зробити…”
Є недовіра до того, що говорить влада, до того, що вона може зробити щось, щоб захистити, щоб було краще. Чи можна це все швидко змінити? Напевно, ні. Але над цим треба працювати.
Антивакцинальний рух не з’явився в ковіді. Він просто показав його актуальність, дуже сильно показав актуальність. І не тільки в Україні.
Коли я був санлікарем і говорив про спроможність робити 250 тисяч щеплень за день, та навіть 150, то мені сміялись і казали: “Ну-ну, в Україні такий антивакцинальний рух, де не довіряють, ніколи не зроблять”. Сьогодні ми маємо 250 тисяч, майже 290.
Але ми ж дивимось на європейські країни, бачимо рівень, який вони досягнули і який хочемо досягнути ми. І бажано зробити це дуже швидко.
– Запитання про “швидко”: кількість соціальних груп, для яких щеплення є обов’язковими, буде поступово розширюватись?
– Уже на погодженні проект наказу МОЗ, який я підписав. Він охоплює соціальних працівників, працівників державних підприємств, установ і організацій, а також працівників критичних для економіки країни сфер.
Це водоканали, Укрпошта, Укрзалізниця…
– Чому в цьому переліку немає медиків? Дивно, що їх не було ще серед перших трьох груп.
– Будь-який документ ухвалюється з урахуванням ризиків. Ризик недопуску медичного працівника на місце роботи превалює над ризиком потенційного інфікування.
Якщо в невеликому райцентрі з центральною районною лікарнею, не дай Боже, складеться ситуація, за якої два анестезіологи не захочуть вакцинуватись, то в цьому населеному пункті просто не буде медичної допомоги.
– Але ж ситуація, за якої два анестезіологи не захочуть вакцинуватись, максимально абсурдна.
– Так, але вона може бути. Тому ми пішли іншим шляхом. Ми не включили медиків у першу групу, але не означає, що ми не включимо їх взагалі.
Ми більш детально проаналізуємо категорії медичних працівників (які відмовляються робити щеплення – ред.) – це медсестра, лікар, лікар якого профілю, яких лікарень. Щоб після випуску наказу ми на 100% були впевнені, що він не вплине на універсальний доступ до послуг у сфері охорони здоров’я.
Зараз у нас вакциновано більше 50% медиків.
– Слова “медик-антивакцинатор” або “медик, який вагається робити щеплення”, звучать значно страшніше, ніж людина-антивакцинатор з вулиці. Чи треба з ними якось особливо працювати?
– Я не знаю навіть, як тут можна особливо працювати.
В Україні медиків навчають на принципах доказової медицини. У всіх університетах, на всіх спеціальностях, у всіх навчальних матеріалах ідеться, що вакцинація – це доказовий метод профілактики. Доказовий. Він не обговорюється.
Якщо людина з дипломом може дискутувати над доказовим методом профілактики, можна починати дискутувати над рівнем диплому. Бо людина не навчилась, не почерпнула знання в медичному університеті.
І це вже наступне питання, яке оголила епідемія. І зробила це не тільки в Україні. В Україні ніколи не було етичних комісій. Лікарське самоврядування…
– В Україні ж його нема?
– Воно весь час на етапі створення. А зараз – той етап, коли воно не те що назріло, а перезріло. Воно повинно бути. Щоб не тільки чиновник, а професіонал міг оцінити роботу або слова людини, яка озвучує певну позицію.
Людина озвучує певний факт – він фіксується і передається на етичну комісію. І вже комісія вирішує, чи зробити попередження – щоб людина зрозуміла, що вона говорить усупереч доказовій медицині без будь-яких фактів, чи позбавити можливості займатись лікарською практикою.