У лікарнях щодня відбуваються бої – за здоров’я, за силу, за надію. Але що, якби ці бої могли супроводжуватися не лише сльозами й уколами, а й щирим сміхом? У кількох українських містах це вже не фантазія, а реальність.
У світі лікарняні клоуни давно стали частиною медичної системи – від США до Австралії їх визнають ефективним методом психологічної підтримки пацієнтів. Україна також освоює цей досвід, адаптуючи його до власних реалій.
Коли лікування стає травмою
Дитяча лікарня. Білі стіни, запах медикаментів, страх у дитячих очах. Діти приходять сюди і бояться всього – білих халатів, медсестер, навіть звичайного термометра. Маленькі пацієнти часто борються не тільки з хворобою, а й з психологічною травмою від перебування в медичному закладі.
Особливо тяжко дітям з онкологічними захворюваннями, малюкам після складних операцій. Страх перед процедурами, тривога батьків, стрес від розлуки з домом – усе це ускладнює процес одужання.
Як зробити так, щоб лікування не ставало додатковим стресом? У Рівному знайшли відповідь – і тепер нею можуть скористатися інші міста.
Тринадцять років досвіду: від ідеї до системи
Тринадцять років тому в Рівненській обласній дитячій лікарні з’явилися перші лікарняні клоуни. Тоді Тарас Обоїста, засновник рівненських лікарняних клоунів, дізнався про існування лікарняних клоунів.
«Перші спроби реалізувати ідею лікарняних клоунів почались з виходів до дитячого будинку разом з своїм учнем Артемом Алексєєвим, після того були перші спроби виходів до дитячої онкогематології, але чогось не вистачало і не вистачало навичок, але ця ідея настільки його захопила, що він вирішив пройти спеціальне навчання. – Розповідає Наталія Микита–Кіка, голова ГО «Лікарняні клоуни «Червоні носи». – Щоб оплатити курси він, звернувся до благодійного фонду «Скарбниця Надії».
«Я поїду навчуся бути клоуном», – сказав він керівництву фонду. На нього подивилися дивно, але гроші все ж дали повіривши в ідею. Після повернення з навчання Тарас відразу провів навчання для бажаючих в Рівному. Залучив свого учня Артема Алексєєва, і 12 квітня 2012 року відбувся їхній перший вихід – в онкогематологічне відділення обласної дитячої лікарні. Відразу зрозуміли – працює, це треба розвивати.
Сьогодні це команда з понад 35 волонтерів, які щотижня відвідують міську дитячу лікарню та 11 відділень обласної дитячої лікарні.
Наука сміху: чому це працює
Лікарняні клоуни – це не аніматори. Головна відмінність – не потрібна спеціальна артистична освіта. «Кожна людина смішна, просто в різних іпостасях і станах», – каже Артем Алексєєв, один із засновників руху.
У кожної людини є родзинка, яку можна подати «під іншим соусом» і зробити з цього справжнє шоу, переконані клоуни. У команді працюють люди з різними темпераментами – від активних балагурів до тихих спостерігачів, що дозволяє знайти індивідуальний підхід до кожної дитини.
Але найголовніше – щирість. «Якщо діти відчують фальш, контакт не встановиться», – наголошує Наталія Микита – Кіка.
Правила, які рятують
Лікарняні клоуни дотримуються суворих принципів роботи:
Правило №1: Завжди працювати в парі. Лікарняний клоун ніколи не працює сам. Обов’язково має бути «страховка» – колега, який допоможе, якщо щось піде не так.
Правило №2: Спитати дозвіл. Навіть якщо мама дозволяє зайти, а дитина каже «ні» – клоуни не заходять. Діти цінують таку повагу до їхньої думки. Згодом дитина може змінити своє рішення і сама попросити клоунів зайти.
Правило №3: Нейтральність між палатами. В одній палаті може бути вибух емоцій і сміху, а в сусідній – зовсім інша атмосфера. Тому між відвідинами клоуни обов’язково «виходять у нейтральність», щоб не переносити енергетику з палати в палату.
Коли сміх стає ліками
Психологічний стан відіграє важливу роль у швидкості фізичного одужання. Дослідження показують, що стрес і тривога можуть негативно впливати на імунну систему, тоді як позитивний психічний стан сприяє швидшому одужанню.
Команда медичного центру Кармель у Хайфі провела експеримент: 26 дітей і підлітків відвідували медичні клоуни протягом 15 хвилин двічі на день. Контрольна група з 25 дітей такої підтримки не отримувала.
Результати вражають: діти, яких відвідували клоуни, залишалися в центрі в середньому 44 години, порівняно з 70 годинами в контрольній групі. Крім того, їм знадобилося лише два дні внутрішньовенного лікування антибіотиками замість трьох.
«Клоуни відіграють дуже важливу роль у лікуванні дітей. Вони допомагають відволікти дітей, допомагають їм забути про біль», – підтверджує Анна Друзенко, клінічна психологиня центру реабілітації та відновного лікування Рівненської обласної дитячої лікарні.
«За кордоном рух лікарняних клоунів уже давно розвинений, у нас теж набирає обертів. Я думаю, що позитивний вплив очевидний. Це дійсно можливість хоч трохи забути про те, де ти перебуваєш і чому», – пояснює фахівчиня.
Сміхотерапія, позитивний настрій і позитивні емоції дуже ефективно зменшують тривожність, депресивний стан і негативні думки. Але найцікавіше, що доведено: сміхотерапія впливає і на фізичне здоров’я. Є наукові дані, які підтверджують, що вона зміцнює імунітет, допомагає швидше відновлюватися.
«Існує такий напрям, як позитивна терапія. Це коли ми дозволяємо собі висміяти проблему. І коли ми це робимо, вона вже не здається такою великою, такою болючою. Тоді на неї можна подивитися під іншим кутом», – розповідає Анна Друзенко.
Що стосується батьків, то їхнє ставлення до візитів клоунів залежить від психологічного стану дорослого, від глибини його розпачу. «Зрозуміло, що всі батьки переживають за своїх дітей. І коли вони категорично відмовляються від допомоги, то часто впадають у депресивний стан і таким чином передають цей стан дитині», – пояснює психологиня.
Батькам важливо навчитися стримувати свої емоції та давати можливість дітям усміхатися, не втручаючись у цей процес. Біль дорослого – це окрема проблема, але важливо знаходити час для позитивних емоцій, нехай навіть мінімальний.
Коли пацієнт – це воїн
Війна змінила багато чого в роботі лікарняних клоунів. Робота з пораненими військовими потребує особливого підходу.
«До військових ми ходимо мінімум по три-чотири клоунеси, бо їх багато, в палаті може бути п’ять-шість ліжок. Кожному треба приділити час», – розповідає Наталя.
Поранені бійці спочатку скептично ставляться до клоунів. Реакція буває різною – від грубої відмови до поступового прийняття. «Можуть послати, накритися ковдрою, відвернутися, вийти з палати. Але потрібно враховувати обставини – уявіть, що вчора він був командиром взводу, втратив побратимів і отримав тяжкі поранення, а сьогодні не може встати з ліжка самостійно», – пояснює Наталя.
Клоуни не нав’язуються, але продовжують приходити до тих, хто їх приймає. Регулярність творить дива. Коли клоуни приходять щотижня, ті пацієнти, які вже знають їх, розповідають новоприбулим про цих незвичайних відвідувачів.
Важлива деталь: пацієнти можуть виплеснути злість на клоунів, не завдаючи шкоди близьким. «Коли я вдягаю червоний ніс, я вже не я, а Кіка, і він може бути злий на мене, тобто на неї, а не на медсестру чи дружину», – пояснює важливість емоційного випуску.
Від скепсису до підтримки
У Рівному, де лікарняна клоунада працює вже 13 років, ставлення медперсоналу кардинально змінилося. Тепер клоуни мають де перевдягтися, їм навіть ставлять каву, коли приходять на роботу.
А ось коли лікарняні клоуни приходять у нову лікарню, їм доводиться пояснювати медичному персоналу суть своєї роботи. Зазвичай перша реакція лікарів – здивування: «Це що, свято яке? Що це за клоуни?»
Волонтери завжди мають при собі документи та візитки з QR-кодами, де детально описана їхня діяльність. Вони підкреслюють, що ніколи не заважатимуть медичному процесу, адже розуміють надважливість роботи лікарів.
Виклики, які треба долати
Не все йде гладко. Кулрофобія, страх перед клоунами, спостерігається в 1,2% госпіталізованих дітей, переважно дівчат віком до 3,5 років. Волонтери стикаються з емоційним вигоранням і потребують постійної психологічної підготовки.
Серед організаційних питань – потреба у фінансуванні навчання, координація з медичним розкладом і забезпечення санітарних вимог. Клоуни дотримуються санітарних норм – не відвідують онкогематологічне відділення, якщо працювали в інфекційному.
У роботі є невидимі, але важливі кордони. У команді діє особливе правило: будь-хто може зняти червоний носик і сказати «стоп». «Ти можеш зняти ніс і сказати: «Стоп, я людина, мені боляче»», – пояснює принцип, який допомагає волонтерам захистити себе у складних ситуаціях.
Як стати частиною рішення
У чаті рівненських клоунів близько 35-40 людей різних професій: бухгалтери, фармацевти, актори, соціальні працівники, капелан, освітяни, лікарі. У команді працюють люди з різними темпераментами. Наталя описує колегу: «Абсолютно флегматична людина з тихим голосом. У неї дуже тонке почуття гумору – раз, два і все, і ти впав від сміху. І з військовими вона просто незамінна».
Існує принцип «білого і рудого клоуна» – один веде, інший підхоплює. Це дозволяє створювати динаміку і включати пацієнтів у взаємодію. Активність участі циклічна – хтось більше часу приділяє роботі, хтось менше, залежно від особистих обставин.
Нові учасники спочатку заповнюють анкету, де пояснюють свою мотивацію, а потім проходять інтенсивну триденну підготовку:
- п’ятниця – знайомство, обговорення мотивації
- субота – інтенсивні заняття з пластики, нейтральності, роботи з предметами
- неділя – теоретична частина до обіду, перший практичний вихід після обіду.
Після цього новачки працюють у парі з досвідченими клоунами. Немає жорстких критеріїв відбору – кожна людина може принести щось своє.
Успішний досвід Рівного поширюється по всій країні. Програми лікарняних клоунів працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Вінниці та Черкасах.
Медичні заклади можуть звернутися до існуючих організацій лікарняних клоунів, виділити простір для переодягання волонтерів і встановити чіткі правила відвідин.
Потенційні волонтери мають зв’язатися з місцевими організаціями, пройти обов’язкове навчання та розуміти відмінність від звичайної анімації.
Благодійники можуть підтримати фінансування навчальних програм, допомогти з придбанням костюмів і реквізиту.
П’ять хвилин, що змінюють усе
В умовах війни, коли українські лікарні приймають багато поранених військових і переселенців, психологічна підтримка стає особливо важливою.
«Ми приходимо просто для того, щоб вони п’ять хвилин не думали про те, що їм болить. Це може здаватися малим, але саме ці п’ять хвилин часто стають ключовими для одужання», – запевняють лікарняні клоуни.
Рішення існує. Воно працює. Тепер справа за його масштабуванням по всій країні.
Світлана ПІКУЛА
Читайте також: Психологи, собаки та коні: як реабілітували нацгвардійців із Рівного