На своїй «карті мрій» на одному з арттерапевтичних занять малолітня дівчинка з Донбасу, яка нині з батьками проживає в Рівному, намалювала, здавалося б, звичайну іграшку. Втім, на превелике здивування дорослих, котрі прийшли за дитиною, виявилося, що дочка зобразила на аркуші паперу плюшевого ведмедика, якого через поспішну евакуацію залишили в окупованому рашистами місті.
Перше, що вирішили батьки, – піти у магазин і купити дочці такого ж ведмедика, щоб повернути дитині шматочок втраченого через війну щасливого дитинства.
Один у чотирьох стінах
Це лише одна з переказаних рівненською волонтеркою Ольгою ІГНАТЬЄВОЮ історія, яка красномовно свідчить, що діти, особливо під час війни, потребують неабиякої уваги. У цьому рівнянка пересвідчилася на власному досвіді, від початку повномасштабного вторгнення займаючись з малолітніми вимушеними переселенцями з Херсонщини, Харківщини, Луганщини, Донеччини, в тому числі й з Маріуполя.
– Найбільша проблема сьогодні в тому, що діти дуже мало перебувають у контакті між собою, – зауважує Ольга Ігнатьєва. – Вони здебільшого спілкуються в онлайні. Пригадую, як один із батьків подякував за заняття, які, як він висловився, повернули його дитину до звичайного життя. Сидячи днями у квартирі, де туляться дві сім’ї, син дуже нудьгував і сумував. Адже поруч не було ровесників, з якими він міг би поспілкуватися і погратися. Нині, відвідуючи заняття, хлопчик завів собі друзів. Тепер він повертається додому радісним і натхненним. А відтак оживає вся сім’я.
Діти, діти, куди вас подіти?
Ментальне здоров’я дітей – це лише одна сторона проблем вимушених переселенців. Розпочинаючи в чужому місті фактично з «нуля», внутрішньо переміщеним особам доводиться вирішувати безліч питань. Вкрай складно, на чому не раз наголошувалося під час зустрічей ВПО з представниками влади і волонтерських організацій, інтегруватися в нову громаду матерям (передусім – одиноким), на руках яких знаходяться маленькі діти.
На Рівненщині, до слова, на сьогодні проживають понад 48 тисяч вимушених переселенців, 13 тисяч серед яких – діти (третина з них – 4780 – в Рівненській міській територіальній громаді). Бувало, молоді мами з індустріально розвинених міст просто дивувалися, що навіть у Рівному (обласному центрі, про малі містечка мова навіть не йшла) немає закладів, де можна залишити дитину під наглядом на годину-другу.
Ідею втілили самотужки
Проблему матерів малолітніх дітей маріупольська діаспора в Рівному взялася вирішувати самостійно. Готуючись до відкриття в місті центру підтримки переселенців «Я.Маріуполь», подбали про облаштування дитячої кімнати. Спершу все необхідне закупили за кошти бюджету Маріупольської міської ради, а потім долучилися чимало благодійних організацій, небайдужих рівнян. Згодом і самі маріупольці.
– Приходили і приносили іграшки, – згадує прессекретарка центру Ірина СУМЯТІНА, яка, маючи дві вищі освіти (журналістську й педагогічну), починала роботу в центрі з посади виховательки. – Була така ситуація: коли ми тільки-но відкрилися, одна рівненська дівчина (моя тезка – Іринка) принесла дуже багато наборів лего, бо, мовляв, сама вже награлася ними. А трапляється, що батьки приносять іграшки, які вже не потрібні їхнім дітям.
Наразі в Рівненській області проживає близько 180 дітей-маріупольців різного віку. Тепер вони мають місце, де можуть зустрітися, поспілкуватися і погратися зі своїми краянами-однолітками.
– Звісно, що потреба в дитячій кімнаті була надзвичайно гострою, – продовжує Ірина Сумятіна. – Діти залюбки навідуються до центру «Я.Маріуполь.Рівне», бо тут вони зустрічаються зі своїми однолітками, з якими разом проводили дозвілля. Хтось когось знав ще з Маріуполя, дехто уже тут познайомився. У них багато спільного – не лише інтереси, а й пережите горе. Бувало, діти згадували про свої улюблені місця в Маріуполі, пригоди, друзів, знайомих.
Дитяча кімната, зі слів прессекретарки, спершу задумувалася для того, щоб мами мали можливість на якусь годину-другу залишити під доглядом дитину. Тим часом вирішити ті чи інші нагальні питання – владнати юридичні справи, навідатися до психолога, вирішити побутову проблему тощо. А згодом її функції та напрями діяльності суттєво розширилися.
– Почали більше проводити різного роду психологічні заходи, – веде далі Ірина Сумятіна, – на які запрошували таких вузьких спеціалістів, як, скажімо, арттерапевтів, каністерапевтів тощо. Організовуємо зустрічі, під час яких знайомимо дітей з різними професіями. Так, у нас в гостях побували ДСНСники, поліцейські, а нещодавно прикордонники, які захищали Маріуполь. Такі заходи, безперечно, поліпшують психологічний стан дітей. Дуже багато уваги приділяється творчій діяльності, арттерапевтичним заходам – діти багато малюють, постійно роблять різні поробки. І практично на кожному занятті завжди поруч психолог.
Переживання, виражені в малюнку
Арттерапія, пісочна терапія, нетрадиційне малювання, музикотерапія, ліплення – все це дієві методи психологічного відновлення мистецтвом, яке практикують у центрі.
– Війна вплинула на всіх нас, особливо на дітей. Такі заняття допомагають поліпшити психологічний стан дитини, знайти нових друзів і гарно провести вільний час у приємній атмосфері, – говорить психологиня центру Катерина МЕЛЬНИК.
Дітям, зі слів психологині, дуже подобається малювання краплями. Вони щоразу старанно виконують свої роботи, затамувавши подих, щоб кожна краплинка була охайною та трималась на малюнку.
– Така арттерапевтична техніка, – пояснює Катерина, – сприяє вираженню дитиною своїх проблем і переживань. Адже малечі набагато легше проявити себе будь-яким видом художньої творчості, ніж словами. Крім того, діти вчаться бачити красу в кожній кольоровій краплині.
Маріупольчанка Ольга Алабаш, яка привела до дитячої кімнати своїх дітей, поділилася своїми спостереженнями за заняттям з арттерапії:
«На них любо дивитися. Вони малюють, спілкуються з іншими дітьми і психологом. Після таких зустрічей поліпшується їхній настрій. Вдячна фахівцям центру».
Не стерпіла й малолітня Аня, яка поспішила похвалитися: «Я так вперше малюю, мені сподобалось. Вийшло незвично і ніжно». А 10-річна Діана й собі додала: «Ми тут багато спілкуємось, граємо. Одразу настрій стає кращим. Мені подобається приходити до пані Катерини»,
Крім розваг – корисні заняття
Організовані заходи майже щодня відвідує до 15 дітей, а наймасовіші, які проходять у п’ятницю і суботу, – в рази більше. Коли тільки відкрилися, дитяча кімната працювала з 9-ї до 18-ї. А зараз, оскільки дітки вже інтегрувалися (ходять у садочки та школи) і немає такої потреби, щоб їх тут залишати, дитяча кімната працює з 10-ї до 14-ї.
План занять, який узгоджується з керівником центру, складає вихователь-методист. Він організовує різноманітні забави, майстер-класи, тематичні заходи, веселі руханки. У діяльності виховательки теж психотерапевтичний напрям, як-от казкотерапія, ліплення, які помітно поліпшують психологічний стан, розвантажують малечу, поліпшують її настрій. А трапляються несподівані події, як-от, прихід у гості аніматорів.
Віднедавна вихователем у центрі працює Людмила АВКСЕНТЬЄВА, за спеціальністю – вчителька початкових класів. Вона родом з Острожчини, свого часу навчалася в Рівненському державному гуманітарному університеті.
– Бачите, як життя склалося, – каже жінка, – спершу потрапила в Маріуполь, а тепер з маріупольцями в Рівне. Поєдную роботу вчителя початкових класів у маріупольській онлайн школі та вихователя в центрі.
Крім організації дозвіллєвих заходів, вихователька займається підготовкою дітей до школи та проводить додаткові заняття з першачками. Дуже багато уваги, зі слів Людмили Авксентьєвої, приділяє вивченню української мови і народознавчим заходам. Зокрема, практикують казкотерапію, під час якої вивчають українські казки. Буває, в гості до маленьких маріупольців приходять лялькарі.
– Виконуємо різні вправи на розвиток логіки і для швидкочитання, розгадуємо ребуси, розбираємо склад числа (але не так, як у школі, а підбираю для занять цікавіший матеріал), – додає вихователька. – А ось буквально півтора місяця тому в нас виникла ще ідея створити клуб творчості «Хобі і ти», де тепер регулярно проводимо майстеркласи для дітей віком від 6 до 14 років. Якщо раніше ми обдзвонювали і запрошували їх, то зараз вони самі залюбки приходять щосуботи на 12 годину, бо їм це дуже подобається.
Програма занять, як зауважує Людмила Авксентьєва, не має сталого характеру. Вона адаптується під запити дітей і побажання їхніх батьків. Здебільшого це стосується майстеркласів, на яких виготовляють різні поробки. Нерідко свої рукоділля (ляльки-мотанки, ангелочки тощо) діти разом з листівками передають на передову нашим військовим. Буває, майстеркласи для малолітніх маріупольців проводять визнані рівненські майстрині, як-от відома писанкарка Вікторія Нікітенко.
Місце, куди хочеться приходити
Нещодавно до центру «Я.Маріуполь» завітала родина Дьякових. Поки мама з татом займалися справами, вирішували юридичні питання, отримували гуманітарну допомогу, малеча гралася в дитячій кімнаті.
«Вдячні за таку можливість, – каже Анастасія Дьякова. – Поки ми отримували гуманітарну допомогу, діти чудово погралися. Їм тут дуже подобається, навіть йти звідси не хочуть. Будемо приходити сюди ще».
А напередодні своїми враженнями поділилася Валерія Ширяєва, яка навідалася сюди зі сином-першокласником Данилом. Мама вирішувала свої питання з працівниками центру, а хлопчик тим часом разом з вихователькою повторив абетку і порозважався.
«Дякуємо, що ви поруч, – мовила Валерія. – Можна залишити сина під наглядом вихователя і зайнятися своїми справами. Або просто випити смачну каву».
Є бажання, але немає можливостей
Здавалося б, маріупольці сповна вирішили одну з найболючіших своїх проблем. Утім, виявилося, що новий день приніс нові виклики. А точніше – задуми, які нині виношують у центрі.
– На початку, коли ми тільки відкрилися, допомоги і донорства було більше, – каже Ірина Сумятіна. – Та й запити щодалі зростають. Ось, скажімо, потепліло і дітям хочеться якихось екскурсій. Не скажу, що з цим у нас проблема, бо намагаємося якось вирішувати своїми силами, знайти кошти на транспорт. Але на екскурсії здебільшого старші люди їздять, а хотілося б, щоб з батьками ще й діти мандрували, знайомилися з унікальними куточками природи, пам’ятними місцями та історією України. Адже це їхня країна, яку вони повинні знати і любити.
Світлана ПІКУЛА