fbpx
Діти-маріупольці мають у Рівному куточок рідного міста

Діти-маріупольці мають у Рівному куточок рідного міста

Діліться інформацією з друзями:

На своїй «карті мрій» на одному з арттерапевтичних занять малолітня дівчинка з Донбасу, яка нині з батьками проживає в Рівному, намалювала, здавалося б, звичайну іграшку. Втім, на превелике здивування дорослих, котрі прийшли за дитиною, виявилося, що дочка зобразила на аркуші паперу плюшевого ведмедика, якого через поспішну евакуацію залишили в окупованому рашистами місті. 

Перше, що вирішили батьки, – піти у магазин і купити дочці такого ж ведмедика, щоб повернути дитині шматочок втраченого через війну щасливого дитинства.

Один у чотирьох стінах

Це лише одна з переказаних рівненською волонтеркою Ольгою ІГНАТЬЄВОЮ історія, яка красномовно свідчить, що діти, особливо під час війни, потребують неабиякої уваги. У цьому рівнянка пересвідчилася на власному досвіді, від початку повномасштабного вторгнення займаючись з малолітніми вимушеними переселенцями з Херсонщини, Харківщини, Луганщини, Донеччини, в тому числі й з Маріуполя. 

– Найбільша проблема сьогодні в тому, що діти дуже мало перебувають у контакті між собою, – зауважує Ольга Ігнатьєва. – Вони здебільшого спілкуються в онлайні. Пригадую, як один із батьків подякував за заняття, які, як він висловився, повернули його дитину до звичайного життя. Сидячи днями у квартирі, де туляться дві сім’ї, син дуже нудьгував і сумував. Адже поруч не було ровесників, з якими він міг би поспілкуватися і погратися. Нині, відвідуючи заняття, хлопчик завів собі друзів. Тепер він повертається додому радісним і натхненним. А відтак оживає вся сім’я.

Діти, діти, куди вас подіти?

Ментальне здоров’я дітей – це лише одна сторона проблем вимушених переселенців. Розпочинаючи в чужому місті фактично з «нуля», внутрішньо переміщеним особам доводиться вирішувати безліч питань. Вкрай складно, на чому не раз наголошувалося під час зустрічей ВПО з представниками влади і волонтерських організацій, інтегруватися в нову громаду матерям (передусім – одиноким), на руках яких знаходяться маленькі діти.

Діти-маріупольці мають у Рівному куточок рідного міста - фото 1

На Рівненщині, до слова, на сьогодні проживають понад 48 тисяч вимушених переселенців, 13 тисяч серед яких – діти (третина з них – 4780 – в Рівненській міській територіальній громаді). Бувало, молоді мами з індустріально розвинених міст просто дивувалися, що навіть у Рівному (обласному центрі, про малі містечка мова навіть не йшла) немає закладів, де можна залишити дитину під наглядом на годину-другу. 

Ідею втілили самотужки 

Проблему матерів малолітніх дітей маріупольська діаспора в Рівному взялася вирішувати самостійно. Готуючись до відкриття в місті центру підтримки переселенців «Я.Маріуполь», подбали про облаштування дитячої кімнати. Спершу все необхідне закупили за кошти бюджету Маріупольської міської ради, а потім долучилися чимало благодійних організацій, небайдужих рівнян. Згодом і самі маріупольці. 

– Приходили і приносили іграшки, – згадує прессекретарка центру Ірина СУМЯТІНА, яка, маючи дві вищі освіти (журналістську й педагогічну), починала роботу в центрі з посади виховательки. – Була така ситуація: коли ми тільки-но відкрилися, одна рівненська дівчина (моя тезка – Іринка) принесла дуже багато наборів лего, бо, мовляв, сама вже награлася ними. А трапляється, що батьки приносять іграшки, які вже не потрібні їхнім дітям. 

Наразі в Рівненській області проживає близько 180 дітей-маріупольців різного віку. Тепер вони мають місце, де можуть зустрітися, поспілкуватися і погратися зі своїми краянами-однолітками. 

Діти-маріупольці мають у Рівному куточок рідного міста - фото 2

– Звісно, що потреба в дитячій кімнаті була надзвичайно гострою, – продовжує Ірина Сумятіна. – Діти залюбки навідуються до центру «Я.Маріуполь.Рівне», бо тут вони зустрічаються зі своїми однолітками, з якими разом проводили дозвілля. Хтось когось знав ще з Маріуполя, дехто уже тут познайомився. У них багато спільного – не лише інтереси, а й пережите горе. Бувало, діти згадували про свої улюблені місця в Маріуполі, пригоди, друзів, знайомих.

Дитяча кімната, зі слів прессекретарки, спершу задумувалася для того, щоб мами мали можливість на якусь годину-другу залишити під доглядом дитину. Тим часом вирішити ті чи інші  нагальні питання – владнати юридичні справи, навідатися до психолога, вирішити побутову проблему тощо. А згодом її функції та напрями діяльності суттєво розширилися. 

– Почали більше проводити різного роду психологічні заходи, – веде далі Ірина Сумятіна, – на які запрошували таких вузьких спеціалістів, як, скажімо, арттерапевтів, каністерапевтів тощо. Організовуємо зустрічі, під час яких знайомимо дітей з різними професіями. Так, у нас в гостях побували ДСНСники, поліцейські, а нещодавно прикордонники, які захищали Маріуполь. Такі заходи, безперечно, поліпшують психологічний стан дітей. Дуже багато уваги приділяється творчій діяльності, арттерапевтичним заходам – діти багато малюють, постійно роблять різні поробки. І практично на кожному занятті завжди поруч психолог. 

Переживання, виражені в малюнку

Арттерапія, пісочна терапія, нетрадиційне малювання, музикотерапія, ліплення – все це дієві методи психологічного відновлення мистецтвом, яке практикують у центрі.

– Війна вплинула на всіх нас, особливо на дітей. Такі заняття допомагають поліпшити  психологічний стан дитини, знайти нових друзів і гарно провести вільний час у приємній атмосфері, – говорить психологиня центру Катерина МЕЛЬНИК.

Діти-маріупольці мають у Рівному куточок рідного міста - фото 3

Дітям, зі слів психологині, дуже подобається малювання краплями. Вони щоразу старанно виконують свої роботи, затамувавши подих, щоб кожна краплинка була охайною та трималась на малюнку. 

– Така арттерапевтична техніка, – пояснює Катерина, – сприяє вираженню дитиною своїх проблем і переживань. Адже малечі набагато легше проявити себе будь-яким видом художньої творчості, ніж словами. Крім того, діти вчаться бачити красу в кожній кольоровій краплині. 

Маріупольчанка Ольга Алабаш, яка привела до дитячої кімнати своїх дітей, поділилася своїми спостереженнями за заняттям з арттерапії:

«На них любо дивитися. Вони малюють, спілкуються з іншими дітьми і психологом. Після таких зустрічей поліпшується їхній настрій. Вдячна фахівцям центру».  

Не стерпіла й малолітня Аня, яка поспішила похвалитися: «Я так вперше малюю, мені сподобалось. Вийшло незвично і ніжно». А 10-річна Діана й собі додала: «Ми тут багато спілкуємось, граємо. Одразу настрій стає кращим. Мені подобається приходити до пані Катерини», 

Крім розваг – корисні заняття

Організовані заходи майже щодня відвідує до 15 дітей, а наймасовіші, які проходять у п’ятницю і суботу, – в рази більше. Коли тільки відкрилися, дитяча кімната працювала з 9-ї до 18-ї. А зараз, оскільки дітки вже інтегрувалися (ходять у садочки та школи) і немає такої потреби, щоб їх тут залишати, дитяча кімната працює з 10-ї до 14-ї. 

План занять, який узгоджується з керівником центру, складає вихователь-методист. Він організовує різноманітні забави, майстер-класи, тематичні заходи, веселі руханки. У діяльності виховательки теж психотерапевтичний напрям, як-от казкотерапія, ліплення, які помітно поліпшують психологічний стан, розвантажують малечу, поліпшують її настрій. А трапляються несподівані події, як-от, прихід у гості аніматорів. 

Діти-маріупольці мають у Рівному куточок рідного міста - фото 4

Віднедавна вихователем у центрі працює Людмила АВКСЕНТЬЄВА, за спеціальністю – вчителька початкових класів. Вона родом з Острожчини, свого часу навчалася в Рівненському державному гуманітарному університеті. 

– Бачите, як життя склалося, – каже жінка, – спершу потрапила в Маріуполь, а тепер з маріупольцями в Рівне. Поєдную роботу вчителя початкових класів у маріупольській онлайн школі та вихователя в центрі.

Крім організації  дозвіллєвих заходів, вихователька займається підготовкою дітей до школи та проводить додаткові заняття з першачками. Дуже багато уваги, зі слів Людмили Авксентьєвої, приділяє вивченню української мови і народознавчим заходам. Зокрема, практикують казкотерапію, під час якої вивчають українські казки.  Буває, в гості до маленьких маріупольців приходять лялькарі. 

– Виконуємо різні вправи на розвиток логіки і для швидкочитання, розгадуємо ребуси, розбираємо склад числа (але не так, як у школі, а підбираю для занять цікавіший матеріал), – додає вихователька. –  А ось буквально півтора місяця тому в нас виникла ще ідея створити клуб творчості «Хобі і ти», де тепер регулярно проводимо майстеркласи для дітей віком від 6 до 14 років. Якщо раніше ми обдзвонювали і запрошували їх, то зараз вони самі залюбки приходять щосуботи на 12 годину, бо їм це дуже подобається.

Діти-маріупольці мають у Рівному куточок рідного міста - фото 5

Програма занять, як зауважує Людмила Авксентьєва, не має сталого характеру. Вона адаптується під запити дітей і побажання їхніх батьків. Здебільшого це стосується майстеркласів, на яких виготовляють різні поробки. Нерідко свої рукоділля (ляльки-мотанки, ангелочки тощо) діти разом з листівками передають на передову нашим військовим. Буває, майстеркласи для малолітніх маріупольців проводять визнані рівненські майстрині, як-от відома писанкарка Вікторія Нікітенко.

Місце, куди хочеться приходити

Нещодавно до центру «Я.Маріуполь» завітала родина Дьякових. Поки мама з татом займалися справами, вирішували юридичні питання, отримували гуманітарну допомогу, малеча гралася в дитячій кімнаті. 

Діти-маріупольці мають у Рівному куточок рідного міста - фото 6

«Вдячні за таку можливість, – каже Анастасія Дьякова. – Поки ми отримували гуманітарну допомогу, діти чудово погралися. Їм тут дуже подобається, навіть йти звідси не хочуть. Будемо приходити сюди ще».

А напередодні своїми враженнями поділилася Валерія Ширяєва, яка навідалася сюди зі сином-першокласником Данилом. Мама вирішувала свої питання з працівниками центру, а хлопчик тим часом разом з вихователькою повторив абетку і порозважався. 

«Дякуємо, що ви поруч, – мовила Валерія. – Можна залишити сина під наглядом вихователя і зайнятися своїми справами. Або просто випити смачну каву».

Є бажання, але немає можливостей

Здавалося б, маріупольці сповна вирішили одну з найболючіших своїх проблем. Утім, виявилося, що новий день приніс нові виклики. А точніше – задуми, які нині виношують у центрі.

– На початку, коли ми тільки відкрилися, допомоги і донорства було більше, – каже Ірина Сумятіна. – Та й запити щодалі зростають. Ось, скажімо, потепліло і дітям хочеться якихось екскурсій. Не скажу, що з цим у нас проблема, бо намагаємося якось вирішувати своїми силами, знайти кошти на транспорт. Але на екскурсії здебільшого старші люди їздять, а хотілося б, щоб з батьками ще й діти мандрували, знайомилися з унікальними куточками природи, пам’ятними місцями та  історією України. Адже це їхня країна, яку вони повинні знати і любити.

Світлана ПІКУЛА